Гомоні́ти, -ню́, -ни́ш, гл. 1) Говорить. Зібралася уся громада, посіли, гомонять. Дай тобі, Боже, щоб ти тихенько гомонів, а громада тебе слухала. Руками гомоніти. Шутливо: писать. 2) Шумѣть, кричать; производить глухой шумъ. Кажи, та не гомони дуже. Сині хвилі гомоніли. Гомоніла Україна. Широкий Дніпр не гомонить. Байрак гомонить. 3) Поговаривать. От і тепер гомонять, що Трубихівна ходить до своїх сиріт дітей.
Дроби́нниця, -ці, ж. Женщина, присматривающая за домашней птицей.
Жовда́к и пр. = жовнір и пр.
Затурбува́ти, -бу́ю, -єш, гл. Обезпокоить.
Лойо́к, лойку, м. 1) Ум. отъ дій. Як ноги в гнойку, то й губа а лойку. 2) Раст. Ajuga genevensis.
Ло́скати, -каю, -єш, гл. Хлопать, щелкать. Лоскає язиком. Лоскає батогом.
Перегодити, -джу, -диш, гл. Перегодить, погодить.
Хитнутися, -нуся, -нешся, гл. Одн. в. отъ хитнутися. Качнуться. (Іде) і не хитнеться, як стрілка. Головка хитнулась.
Храп 2 меж., выражающее быстрое дѣйствіе. Думала-думала, а далі храп, і написала до пан-отця.
Цвенькати, -каю, -єш, [p]одн. в.[/p] цвенькнути, -кну, -неш, гл. Говорить, сказать на чужомъ языкѣ, въ которомъ слышатся звуки ц, дз, — о полякахъ, бѣлоруссахъЛях цвенькати уже не буде. По лядські цвенькала. Кортить литвинка, коли не цвенькне.