Волочити, -чу, -чиш, гл.
1) Тащить, тянуть, влачить, волочить. Волочать трупи ланцюгами. Копиці волочив.
2) Бить, таща. Хто пив, а мене волочать.
3) Бороновать (послѣ посѣва). Посіяв і волочить. Удівонька пшениченьку сіє, посіявши, стала волочити.
Заножи́ти, -жу, -жи́ш, гл. — но́ги. Двигать ногами съ цѣлью идти? Встрѣчено въ народной поговоркѣ: Лізе кусіка з-за сусіка, зуби зазубила, очі заочила, руки заручила, ноги заножила.
Критий, -а, -е. Покрытый, крытый: Критий кожух, крита хата. критий віз. Возъ съ верхомъ, будкой. Віз критий, палубчастий.
Кріпенький, -а, -е. Довольно крѣпкій. Я ж хоч був собі п'яненький, а в ногах таки кріпенький.
Мацінча́ Cм. маценя.
Піднебення, -ня, с. 1) Небо, Palatum durum. Та так учепиться за язик, то за піднебення, що ніякою силою її й не відірвеш. 2) Сводъ въ печи; также въ гончарной. Cм. сльоси.
Прокормитися, -млюся, -мишся, гл. Прокормиться.
Росторопати, -наю, -єш, гл. Понять.
Урадити, -джу, -диш, гл.
1) Посовѣтовать. Роспитувався, що йому робить? Ніхто нічого не врадив.
2) Постановить на совѣтѣ, придти къ какому-нибудь рѣшенію. Радили, радили — нічого не врадять: нема війська.
3) Помочь. Занедужала дитина, кричить, плаче. Горпина й сама плаче над нею, та нічого не врадить.
Церківця, церковця, -ці, ж. 1) Ум. отъ церква. 2) мн. церковці. Родъ орнамента въ вышивкѣ.
