Відтинати, -на́ю, -єш, сов. в. відтяти, -дітну, -неш, гл. Отсѣкать, отсѣчь, отрубливать, отрубить. Вона йому голову відтяла. відтяти пелену. Отрѣзать подолъ — наказаніе женщинѣ за прелюбодѣяніе. А з Марсом чи давно піймавши, Вулкан їй пелену відтяв? річ відтяло (кому, у кого). Не въ состояніи заговорить, отняло языкъ.
Глумити, -млю, -миш, гл. Поражать, истреблять, портить. Наче кара Божа, що людей глумила. Дітвора глумить тільки отті оріхи. Було б тобі, вражий сину.... нас трох не кохати, нас трох не глумити.
Деше́вість, -вости, ж. = Дешевня.
Дубі́ти, -бі́ю, -єш, гл. Коченѣть отъ холода.
Жи́лний, -а, -е.. Cм. жилавий. В жилний четвер купаються від чорної хороби. Cм. жилник.
Мусува́ти, -су́ю, -єш, гл. 1) Раздумывать, соображать, измышлять. Мені дай зараз за роботу, то я приймуся мусувать, як нам у пекло довалитись. Довго він мусував про своє безталання.
Наві́яти Cм. навівати.
Наштукувати, -ку́ю, -єш, гл. Прибавить, надставить.
Станівкий, -а́, -е́ 1) Возмужалый, достигшій совершеннолѣтія. Подол. г. Дівка станівка, пора заміж.
2) Постоянный, установившійся. Станівка зіми.
Троїцький, -а, -е. Троицкій, относящійся къ тройцѣ.
