Відлюдний, -а, -е. Удаленный отъ людей.
Дак сз. 1) Такъ, да, но. Вада б душа в рай, дак гріхи не пускають. Ой у полі да криниченька, тілько водиця сльозиться, не рад чумак да чумакувати, дак не мусить оплатиться. «Куди ти, вовче, біжиш?» — «До вдови за поросям.»— «У неї ж одно.» — «Дак щоб не було й того.» 2) То, такъ. Оттогді то Варабаш, гетьман молодий, як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напився, дак у його і спать повалився. Не ти мені скажеш, дак мати: було б убогої не брати. Дівчино мол Переясловко, поцілуй же мене, моя ластовко! — Дак що ж, дак ну ж, дак поцілую, да у тую губоньку да золотую. «Колядуй, баране!» — «Не вмію, пане.» — Дак лізь у вікно!» — «Дак роги, пане!» 3) Дак же ні. Да нѣтъ же. 4) Як нема́, дак нема́. Нѣтъ какъ нѣтъ. А в неділеньку рано-пораненьку козочки як нема, дак нема.
Драби́нчастий, -а, -е. 1) = драбчастий. Драбинчастий віз. 2) Въ переносн. смыслѣ о скотинѣ: худой до такой степени, что видны ребра. Мені віддайте тільки отту драбинчасту кобилу.
Забре́нькати, -каю, -єш, гл. Зазвенѣть, забренчать. Став брать ту скрипочку та якось і забренькав струнами.
Зані́колитися, -литься, гл. безл. Сдѣлаться некогда. От ж, бач, матері заніколилось, вона й не пішла. Так заніколилось, що Боже! а він кличе на хрестини.
Нечистість, -тости, ж. = нечистота.
Понагадувати, -дую, -єш, гл. Напомнить (многимъ). Понагадуй же їм, а то може хто забувся.
Розломлювати, -люю, -єш, сов. в. розломити, -млю, -миш, гл.
1) Разламывать, разломить. Кругом хату обступили, дівці двері розломили.
2) Только сов. в. розломило мене. Ломить меня. Болить мене всюди, руки й ноги як поодрубувані, розломило мене.
Сяговина, -ни, ж. Саженные дрова.
Хвала, -ли, ж. Хвала, хваленіе, похвала. Ледачая хвала сама себе хвалить. Честь Богу, хвала і вам на здоров'я. хвалу бо́гові оддав. Восхвалилъ Бога. хвалу за хвіст тягти. Шутливо: быть звонаремъ. Ей, учись, синашу, бо як раз на дзвіниці хвалу за хвіст тягтимеш — обычная нотація ученикамъ духовныхъ училищъ.