Зано́сити, -шу, -сиш, сов. в. занести́, -несу́, -се́ш, гл. 1) Заносить, занести кого или что куда. Забери, занеси всі любощі мої. Занесеш голову на чужу сторону, занесеш очиці на турецькі гряниці. Бодай тая річка кошуром заросла: вона мого товариша за Дунай занесла. Аж де ся взяв буйнесенький вітрець, заніс той вінець аж на Дунаєць. Ой обсади, мила, голубонько сива, вишеньками двір, ой щоб не заходив, вітер не заносив мого голосочку в двір. Якось їх клятих і до мене вночі на хутір занесло. Яка нечиста мати тебе сюди занесла? ми́слоньки зано́сять. Осаждаютъ разныя мысли. Говорили мені люде, що ти иншу маєш. — Ой я иншої не мию, — мислоньки заносять, бо й сама ж ти, мила, бачиш, що всі мене просять. 2) Заносить, занести за что, мимо чего. Ложки за ухо ме занесеш. 3) Заносить, занести чѣмъ (пескомъ, снѣгомъ и пр).). І занесе піском-снігом курінь — мою хату. Твої білі ребра піском занесу, у мул поховаю. 4) Относить, отнести. Заніс вовну до ткача. Змій... узяв той баркасик, заніс ураз до берега. 5) Продолжаться, продолжиться. Штирі дні занесе весіля.
Збіросло́в, -ву, м. Словарь. Встрѣчено у Номиса на первой страницѣ его предисловія къ «Украінським приказкам».
Кельня, -ні, ж.
1) Лопатка у штукатуровъ.
2) Каретный кузовъ.
Лойови́й, -а́, -е́ Сальный, сдѣланный изъ свѣчнаго сала. Лойова свічка. Лойове світло.
Надліта́ти, -та́ю, -єш, сов. в. надлеті́ти, -лечу́, -ти́ш, гл. Подлетать, подлетѣть, прилетать, прилетѣть. Надлетіли гуси з броду, сколотили з піском воду.
Натуронька, -ки, ж. Ум. отъ натура.
Порискати, -каю, -єш, гл. = поризькати. Порыскала як свиня, та й плати їй. Треба порискати там ще, чи нема картоплі.
Потаємне нар. Тайно, тайкомъ. Так вона потаємне від мене все переносила до сусідки.
Правдити, -джу́, -ди́ш, гл. Оправдывать. Чоловіка винили, а жінку правдили.
Пристарий, -а, -е. Пожилой. Пристара жінка. Устим пристарий чоловік.