Виточувати, -чую, -єш, сов. в. виточити, -чу, -чиш, гл. 1) Выцѣживать, выцѣдить, проливать, пролить. Ми сами потонемо в тій крови, що з їх виточим. Стор. МПр. 90. Якими ж я гіркими заплакала! Скільки ж я їх виточили! Г. Барв. 364. 2) Выгрызать, выгрызть (о мышахъ, червяхъ). Миші виточили дірки в хлібі. 3) Точить, выточить (на токарномъ станкѣ). Шух. І. 304. 5) Выкатить (изъ сарая). Я виточу висага і в нього запряжу. 6) — брехню. Врать, соврать. Конст. у.

Двіро́к, -рка́, м. Ум. отъ двір.

Демену́ти, -ну́, -не́ш, гл. Толкнуть.

За́вертка, -ки, ж. 1) Пукъ стеблей стоящаго на корню хлѣба, свернутый узломъ. По народному повѣрью, за́вертка дѣлается съ злымъ умысломъ и имѣетъ силу причинить болѣзнь сорвавшему ее или съѣвшему хлѣбъ изъ зеренъ тѣхъ колосьевъ, которые были въ за́вертці. К. С. 1889. XII. 597. Cм. завивка, завитка, завиття, закрутень, закрутка. 2) Родъ деревяннаго запора у дверей: проходящій сквозь дверной косякъ стержень, на внутреннемъ концѣ котораго деревянная пластинка, прикрѣпленная къ стержню посрединѣ и при горизонтальномъ положеніи захватывающая своею половиною внутрь отворяющуюся дверь; вращая стержень, а съ нимъ и пластинку, можно отпирать и запирать дверь. Чуб. VII. 383. Христя кинулась до надвірніх дверей... зачинила й закрутила заверткою. Мир. ХРВ. 216.

Знахорка, знахурка, -ки и пр = знахарка и пр.

Положистий, -а, -е. = пологий. Вх. Лем. 453.

Поталанити, -ни́ть, гл. безл. Не поталанило йому бачити її. Г. Барв. 123.

Стародубка, -ки, ж. Раст. Helleborus niger L. ЗЮЗО. I. 124.

Тікатися, -каюся, -єшся, гл. = тікати. Шейк.

Увити, -ся. Cм. увивати, -ся.