Заси́лити Cм. засилювати.
Коливання, -ня, с. Колебаніе, качаніе.
Нагото́ві нар. Наготовѣ. Стояла постеля наготові для проїзжих панів.
Немилосердний, -а, -е. Немилосердный, безжалостный, жестокій. Таке молоде, а таке немилосердне. Немилосердні, котрі нас розлучать.
Передерти, -ся. Cм. передирати, -ся.
Позабігати, -гаємо, -єте, гл. Забѣжать (о многихъ). Кинувши рідний край, позабігали у Московщину.
Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Трохи не попустив і сліз. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. Більше йому поля гуляти попускали. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Коней пустопаш попускали. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу.
Порозлягатися, -гаємося, -єтеся, гл. Разлечься (о многихъ). Порозлягались любісінько на голих лавках, підмостивши під голови свої кожушки.
Пригрустити Cм. пригрущати.
Тройник, -ка, м. Родъ игры въ мячъ, гдѣ играющихъ трое.