Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Байбарак, -ка, м. 1) Верхняя одежда у гуцуловъ: родъ суконнаго полукафтанья. Шух. І. 126. Гол. Од. 68. 2) Родъ крытой женской шубки, крытаго овчиннаго тулупа. Канев. у. Борз. у. Заробила в мене грошенят на байбарак. Г. Барв. 251.
Жалібно нар. Жалобно, грустно. І дуже жалібно стогнав. Котл. Ен. II. 24. Княгиня зійшла з рундука назустріч гостям, веселенько всміхаючись, тілько дивилась якось так жалібно, що аж чудно усім здалось. К. ЧР. 211. Ум. жалібне́нько, жалібне́сенько. Сама стала, подумала, жалібненько заплакала. Чуб. V. 43. Сива зозуленько, не куй жалібненько. Мет. 251. Смутненько-жалібнесенько грає-виграває. ЗОЮР. І. 188.
Карбований, -а, -е. 1) Испещренный нарѣзками, покрытый рѣзьбой. Сволок карбований. 2) Изрѣзанный, израненный. Купив чабака карбованого. Харьк. карбо́вана риба. Рыба, изъ которой вынуты внутренности и сдѣланы по ней разрѣзы для соленія. 3) Изукрашенный карнизами и пр. (о зданіи). Ой на дворі дворець карбований. Гол. 4) Серебряный (о рублѣ). За чотирі карбовані рублі оддав.
Осуруга, -ги, ж. см. осоруга.
Погар, -ра, м. 1) = пугар. Єдин погар випила. Гол. III. 226. 2) = погарь. Желех.
Слав'янин, -на, м. Славянинъ. Щоб усі слав'яне стали добрими братами. Шевч. 238.
Стропа, -пи, ж. Ворохъ, куча, комокъ. Желех. Шух. І. 187.
Студонути, -ну, -неш, гл. Сильно подуть, сильно повѣять. Вітер як студоне, так і людину б занесло наче. Пирят. у.
Чвертка, -ки, ж. 1) Мѣра длины: четверть аршина. Чвертку плису купила. Харьк. г. 2) Мѣра сыпучихъ тѣлъ: четверть (Cм. уменьш.). Cм. чвіртка. 3) Мѣра жидкости: четверть штофа. Шевч. 242. 4) Мѣра вѣса: четверть пуда. Оце чвертку соли купив, то за неділю й нема. ЗОЮР. І. 9. 5) Мѣра земли. Найняв він собі.... виорать чвертку. Грин. І. 188. 6) Четвертушка бумаги. 7) Половина задней части мясной туши. 8) = ґара 1. Харьк. у. Слов. Д. Эварн. Ум. чверточка. Ори, синку, цю долинку, посіємо пшениченьку; з колосочка щоб жмінечка, а з снопочка — щоб чверточка. Чуб. III. 451.
Шапкувати, -ку́ю, -єш, гл. Снимать шапку, стоять безъ шапки, низкопоклонничать. Шапкує перед нею. Мнж. 112. Первий чоловік у громаді, котрому всі шапкували й поважали. О. 1862. IV. 74. По мові сій шапкую вас, вітаю та й до домівок з миром одпускаю. К. Бай. 23.