Би сокращ. б. 1) Частица, прибавляемая къ слову для выраженіи условности: бы, бъ. Я ж би тую Україну кругом облітала. Дурним би назвали, од себе прогнали. Як би він не лях, то не звав би ся Стасем. би б. Былъ бы. Не рад би б ти моєму братіку, як би в гости прийшов? би-м. Выражается условность въ 1-мъ лицѣ. Від чорта би-м ся відхрестив, а від тебе ні відхрещусь, ні відмолюсь. Дала би-м білу ручку, та нема кому. Ой рада би-м, мій синоньку, листок написать. Также точно для 2-го лица ед. ч. — би-сь. Не волів би-сь, милий синку, йти з ягнятком на толоку. Для 1-го лица мн. ч. би-сьмо: для 2-го лица мн. ч. би-сьте. 2) Сз. Дабы, что-бы. І над ним і коло него хрестик Божий пише, би уроки, би злі духи там не приступали.
Зсипати, -па́ю, -єш, сов. в. зсипати, -плю, -плеш, гл. Ссыпать, ссыпать. Прошу вас, добре дбайте, борошно зсипайте. Хотів у мішок зсипати.
Клиння, -ня, с. соб. отъ клин. Рубай, сину, яворину, — добре клиння буде. Розлетілися, як липове клиння. (Въ сорочці) з боків вшито клинє.
Мшедь, -ді, ж. Раст. лишайникъ.
Отакий, -а́, -е́ = оттакий.
Поприбігати, -гаємо, -єте, гл. Прибѣжать (о многихъ). Діти поприбігали, кричать: їсти!
Промигтіти, гчу, гти́ш, гл. Промелькнуть. Швидко-швидко бігли коні, — тільки в очах усе теє промигтіло.
Прохватень, -тня, м. Въ игрѣ въ вивертень: такой ударъ брошенной палкой въ другую, лежащую на землѣ, палку, при которой брошенная проскальзываете подъ лежащей.
Старун, -на, м. Разсуждающій какъ старикъ. Найпаче про старунів, що люблять старувать, кажуть: вони не так старі, як давні.
Турський, -а, -е. Турецкій. Коником грає, військо збірає, турського царя все визирає.
