Важити, -жу, -жиш, гл. 1) Вѣсить; имѣть вѣсъ. Він таки має вагу, важить. Дещо. 2) Взвѣшивать. Поламались терези, сіль важучи на вози. Рудч. Чп. 171. 3) Имѣть значеніе, вѣсъ, значить. Знайду собі иншого.... ти мені не важиш нічого. Г. Барв. 397. Що він на своєму господарстві важить? що він за чоловік? Г. Барв. 271. 4) Иметь виды, мѣтить; умышлять, покушаться. Я двох люблю, я двох люблю, — на третього важу. Грин. ІІІ. 70. На віщо ж ти важиш: чи на мою ясненькую зброю, чи на мого коня вороного, чи на мене, козака молодого. АД. І. 170. Де я мірю, там я вцілю, де я важу, — там я вражу. Гол. І. 2. Хто на моє здоров'я важить, той (сам його) не має. Ном. № 3823. Він уже давно важив на нас. на новий рік мав хату запалити, а це от обікрав таки. 5) — чим. Рисковать. Не раз, не два через плоти лазив, не раз, не два здоров'ям важив. Чуб. V. 79. 6) — легко. Придавать мало значенія, не придавать особаго значенія. Не годилось так легко важити тієї сили. К. ЦН. 161.

Виплатити, -ся. Cм. виплачувати, -ся.

Жо́рно, -на, с. Ручная мельница. В їх було жорно. Рудч. Ск. І. 35. О, які ж зуби! Усе молола ними як жорном добрим. МВ. ІІ. 200. Болѣе употр. во мн.: жорна. Добрі жорна все перемелють. Ном. № 12015. Мав жорна, що руками хліб мелють. Чуб. ІІ. 382. Части жорен: ла́би — ножки (4) поддерживающія колоду — толстую доску, на которой въ углубленіи лежить спідник — неподвижный жерновъ, а на немъ, въ обича́йці, — поверхни́к — верхній жерновъ; надъ нимъ перекладина на двухъ столбикахъ (въ видѣ буквы П), что называется кросна; сквозь отверстіе перекладины проходить погонач — шесть, упирающійся нижнимъ концемъ въ кагане́ць — круглую ямку въ верхнемъ жерновѣ, — погоначем вращаютъ жерновъ; зерно всыпается въ прого́рницю — круглую дыру въ центрѣ верхняго жернова, мука проходить мучнико́м изъ подъ жернова и подаетъ въ корито. Что-бы верхній жерновъ хорошо вращался на нижнемъ, черезъ послѣдній проходить желѣзное веретено, конецъ котораго входитъ въ углубленіе (кагане́ць) поркли́ці — полосы желѣза, проходящей черезъ центръ прого́рниці и утвержденной концами въ верхнемъ жерновѣ. Шух. I. 146. Въ гончарскихъ жорнах нѣтъ лаб и колоди, а камінь лежитъ въ обичайці, надъ нимъ кросна и жарнівка ( = погонач), масса всыпается въ горло ( = прогорниця) и выходить изъ подъ жернова жолобом. Шух. I. 261, 264. Cм. еще млин ручний. Ум. Жоренця.  

Жура́ 2, -ри́, ж. = журба. Мамі на журу взяли сина у москалі. Камен. у. Мислять люде, що я не журуся, а я таку журу маю — лиш не подаюся. Гол. II. 759. Ум. жу́рка. Вх. Зн. 17.

Лебедяночка, -ки, ж. Ум. отъ лебе́дя. Там плавала лебедяночка з маленькими лебеденятками. Рк. Новц.

Обмолодь, -ді, ж. Молодые побѣги. Радом. у.

Сіверко, сіверно, нар. Холодно. Сіверко на дворі.

Станов, станви, ж. = станва. Вх. Зн. 66.

Хлопіт, -поту, м. и пр. = клопіт и пр. Голові хлопіт, а біді весілля. Ном. № 2215.

Хляти, хляну, -неш, гл. 1) Ослабѣвать, обезсилѣвать. І враже так товкли насіння, що у Рутульців хляв і дух. Котл. Ен. V. 64. 2) Упасть въ безсиліи. А він лиш хляв на мене, як той явір підтятий. Федьк.