Города́рь, -ря́, м. Начальникъ города? «Та рушай, вісько, під Бендер місто!» Вісько рушає, з гармат стріляє, аж чотирі печі розсипається, татарський городарь іздрігається, міщане ходя, радоньку радя. Вѣроятнѣе, однако, что слово городарь, которое нигдѣ нп разу болѣе намъ не встрѣчалось, является просто передѣлкой какого то другого слова, подобнаго но своей формѣ, но съ забытымъ уже значеніемъ.
Грони́тися, -ню́ся, -ни́шся, гл. Вязаться въ грозди. Ви, гроночки, не гронітеся.
Ладка, -ки, ж. 1) Оладья. Млинець лодку посватав. 2) Преимущественно во мн. Ладонь, ладоша. плескати у ладки. Бить въ ладоши. Сидить баба на березі, лодками сплеснула. Лодки, ладки, а де були? — В бабки. Ум. ладоньки, ладочки, ладошки, ладусі, ладусеньки, ладусики. А в ніженьки — ходусеньки, а в рученьки — ладусеньки. Ладки-ладусі, а де були? — В бабусі.
Мірко́ваний, -а, -е. Умѣренный, воздержанный.
Розбутий, -а, -е. Разутый. Не роздягнена, не розбута.
Тябло, -ла, с. Скрижаль. Два тябли Мусієви. Дьяческая пѣсня.
Увередитися, -джуся, -дишся, гл. Надорваться, повредить себѣ здоровье. Не дуже греби, увередишся. Не й кравці увередяться, шиючи на кожного по 100 жупанів.
Удача, -чі, ж.
1) Характеръ, натура, свойство. Таку вдачу йому Бог дав. Така вже вдача собача. Лучче п'ятак передачі, аби до вдачі. удачу до чого мати. Имѣть къ чему способность. Побачить, що.... хлопець або дівча до чого вдачу має.
2) Удача, успѣхъ. Уже, мо, з упруг пройшло, а вдачі не має, та й тільки — не ловиться риба.
Червінь II, -веню, м. Румянецъ. Встрѣчено только у Щоголева: Я бачу неміч, блідий вид і щоки червінем покриті.
Шабля, -лі, ж.
1) Сабля. Блиснем шаблями, як сонце в хмарі. Береженого і Бог береже, а козака шабля стереже.
2) = міч 2. Ум. шабелька, шабеленька, шабелечка. Серед війська стоячи і шабельку держучи. Із під бока шабеленьку витягає.
