Витяжний, -а, -е. 1) Протяжный. Пісня жалібна, витяжна, плакуча.
2) витяжні чоботи. Сапоги, у которыхъ передокъ и передняя часть голенища изъ цѣльной кожи. Нові чоботи витяжні.
Віддалік нар. Поодаль. А лисиця оддалік стоїть.
Закуві́кати, -каю, -єш, гл. 1) О свиньѣ: закричать, завизжать. Сів (вовк) на свиню, прибіга в село; вона як закувіка — аж вовк перелякавсь. 2) О совѣ: закричать. На чиї хижі кувік (сова) заковіче, того до гробу кліче.
Зарясні́ти, -ні́ю, -єш, гл. 1) Густо покрыться плодами, листьями. 2) Переносно: запестрѣть красивыми одеждами. Пожакуймо заставщину козацьку, — нехай круг нас голота зарясніє.
Колабатина, -ни, ж. = калабатина. Двори такі великі, буцім це яка колабатина, де баби коноплі пряжать.
Кундосити, -шу, -сиш, гл. Дергать, трепать. Було не савити, не варварити, ні амбросити, але куделю було кундосити. Нехай мою русу косу да й Дунай-вода носить; нехай же той нелюбонько в рученьках не кундосить. Cм. контосити.
Ма́мчити, -чу, -чиш, гл. = мамкувати.
Мітла́, -ли, ж. 1) Метла. Ой я тую далекую мітлами помечу, а до сеї близенької соколом полечу. 2) Комета. 8) Раст. = мітлиця ж.
Порнути, -ну́, -не́ш, гл.
1) = пірнути. Я на дно порну і сіти порву.
2) Пырнуть, кольнуть. Він його як порне списом.
Шолопати, -паю, -єш, гл.
1) Ѣсть зерна (объ уткать).
2) Шуршать, шелестѣть. Миш шолопає.
3) Рыться въ чемъ, перебирать что. Воробці.... шолопають на собі пірє.