Гарник, -ка, м. Работникъ при возахъ.
Держа́ти, -жу́, -жи́ш, гл. 1) Держать. 2) Имѣть у себя, держать. Нащо, мати, нащо, мати, собаки держати, коли паші сусідоньки уміють брехати. 3) Содержать, держать въ извѣстномъ состояніи. Держи відерце що-день біленьке, да й водицею повненьке. 4) Удерживать, держать. Язиком що хоч кажи, а руки при собі держи. 5) Соблюдать, охранять, исполнять. І рече Бог до Оврама: оце ж мусиш ти мій завіт держати. Князя Вишневецькі держали православну віру. 6) Терпѣть, выносить. Великі гріхи Бог держав. 7) Останавливать бѣгущаго. Держи злодія! 8) Содержать въ арендѣ. Він держить цю землю вже п'ятий рік. 9) Содержать, держать. Дівка Ориночка перевіз держала, святий вечір! Перевозила царів та панів, та отецьких синів. 10) Быть женатымъ на. Іван держить Степанову сестру. 11) Держа́ти гро́ші. Имѣть чьи деньги на процентѣ. Він держить гроші отії пані, та думка була затахлувати, так ні, віддав. 12) Держа́ти одка́з. Отвѣчать. Я сам буду одказ держати. 13) Держа́ти страж. Быть на часахъ. Як стояли ми в Кийові, то я з другими страж держав. 14) Держа́ти у голові ро́зум до́брий. Быть благоразумнымъ, разсудительнымъ. Не потурай, дівчинонько, моїй розмовонці, держи сама розум добрий в своїй головонці. — Держала б я розум добрий да впустила в воду, не вповала на худобу, а на його вроду.
Кийочок, -чка, м. 1) Ум. отъ і. кий. 2) Небольшая палочка, обвязанная вишневыми ягодами сверху до низу, кромѣ кончика, за который держить рука.
Лупа́ 2, -пи, ж. 1) Перхоть (на головѣ). 2) Чешуя рыбья.
Приклонятися, -ня́юся, -єшся, сов. в. приклони́тися, -ню́ся, -нишся, гл. Наклоняться, наклониться; поклониться. До білих ніжок приклоняється, дрібними сльозами умивається.
Пружинуватий, -а, -е. Упругій.
Пуґачі, -чів, мн. = матаржин.
Розденати, -на́ю, -єш, сов. в. розідни́ти, -ню, -ниш, гл. Вынимать, вынуть дно. Узяли вони той вулік украли та й повезли його в поле, та там десь і розіднили, — дно викопали.
Хмурий, -а, -е. = хмурний. Обличчя збіліле хмуре. І пішов до неї плачучи хмурий та невеселий.
Цоркати, -каю, -єш, [p]одн. в.[/p] цоркнути, -кну, -неш, гл.
1) = цокати, цокнути.
2) Звенѣть, бренчать, брякать, брякнуть. Цоркнув замок; цоркнули шаблі.