Веремій, -мія, м., веремія, -мії, ж. 1) Кутерма, суматоха, смятеніе. Всі веремію підняли. Не краще було й товаришам Гонти: і їх четвертували но городах і містечках, і їх голови, руки і ноги розвішували по перехрестях. Попався у сю веремію і наш дідуган Тарасович. Пастухи в ту ніч, як народився Христос, вздріли й велику веремію на небі. крутити веремія, веремію. Дѣлать быстрыя нападенія, атаки, нападать то здѣсь, то тамъ. Ніхто краще його не ставав до бою, ніхто не крутив ляхам такого веремія. Крутять в полі веремія делібаші кіньми. Як зачав він веремія крутити: то шарпне, то сіпне, то кусне мене, аж гірко мені стало. крутити мізком веремію. Измышлять, задумывать хитрости. Я вже трохи й догадуюсь, яку він крутить мізком веремію. Шереперя, купала на Йвана. 22. сказати веремію. Сказать нѣчто. Сказав би веремію, та здумав, що говію.
Відлеглий, -а, -е. Отстоящій; отдаленный.
Дима́н, -ну́, м. 1) Раст. Betonica officinalis. 2) Названіе вола темно-коричневаго цвѣта.
Зѓарбати, -баю, -єш, гл. 1) Отнять насильно. 2) Схватить. Згарбали злодія у коморі.
Му́ринка, -ки, ж. Мавританка.
Наддо́ювати, -юю, -єш, сов. в. наддої́ти, -ддою́, -доїш, гл. Наддаивать, наддоить.
Погицати, -цаю, -єш, гл. Покачать на рукахъ (ребенка).
Позаворожувати, -жую, -єш, гл. Заворожить (многихъ).
Сварливе нар. Ссорясь, сердито. Налетять горобці та й, сварливе цвірчучи, угору шугнуть з пустого городу.
Шантавий, -а, -е. = шанталавий.