Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Городя́нка, -ки, ж. Горожанка. Котл. Н. П. 369. Вона собі городянка, міщанка. Лв. Ум. Городя́ночка. Я з Київа кияночка, а з города городяночка. Мет. 197.
Заве́злиско, -ка, с. Мѣсто, гдѣ почва глубоко запала. Вх. Лем. 414.
Кататися, -та́юся, -єшся, гл. Кататься. Ізробимо санчата, запряжемо коня та будемо кататься. Рудч. Ск.
Мишокрі́лик, -ка, м. зоол. Крапивникъ, Troglodytes parvulus. Вх. Лем. 435.
Одж.. Cм. отъ віджалувати до віджухаритися.
Плем'я 2, -м'я и -мени, с. 1) Племя, поколѣніе, родъ, потомство. Иногда объ одномъ лицѣ въ значеніи родственникъ. Приїздить він до дядька, а дядина побачили та й кае: «це ж наше плем'я їде». Мнж. 59. 2) Племя, народъ. В ті давні часи український народ жив невеличкими племенами. Левиц. І. Перші кн. 5.
Прошелестіти, -щу, -стиш, гл. Прошелестѣть.
Розгадючуватися, -чуюся, -єшся, сов. в. розгадючитися, -чуся, -чишся, гл. Дѣлаться, сдѣлаться подобнымъ змѣямъ. Ціла б то їх колонія завелась там та й розгадючились сучі. О. 1862. V. 45.
Розмай, -маю, м. Основное значеніе: что-либо развѣвающееся, поэтому розмай — эпитетъ лѣса: Ой гаю мій, гаю, великий розмаю, як я впущу голубочку, вже ж і не спіймаю. Также тотъ, который развѣваетъ, разбрасываетъ въ стороны; поэтому въ свадебной пѣснѣ брать невѣсты, расплетающій ей косу, называется: розмай-коса. Ой глянь, дівчино, крізь колач, карими очима та й заплач, бо іде твій розмай-коса, загуби-краса. Н. п. розмай, розмай-зілля — растеніе, о которомъ поется въ пѣсняхъ, повидимому то-же, что и тирлич (когда его варять, то это заставляетъ милаго прилетѣть), а быть можетъ ото и не имя опредѣленнаго растенія, а названіе волшебнаго зелья, имѣющаго извѣстную чудодѣйственную силу. Біжи, дівко, до гаю, шукай корінь розмаю. Ще до гаю не дійшла, розмай-зіллячко знайшла... «Кипи, кипи, корінець, поки прийде молодець!» Ще корінець не вкипів, вже молодець прилетів. Чуб. V. 414.
Щербатий, -а, -е. 1) Съ зазубриной, надколотый, вызубренный. Щербатого горшка ніколи не направиш. Посл. Колись і моя копійка не щербата була. Посл. 2) О человѣкѣ: у котораго выпалъ одинъ или нѣсколько зубовъ. Харьк. 3) Вообще съ изъяномъ, съ недостаткомъ, неудачный. щербата до́ля. Горькая судьбина. 4) О лунѣ: на ущербѣ. Щербатий місяць. Шевч. 342. 5) щербата правда. Не вполнѣ правда, скорѣе ложь, чѣмъ правда. Ум. щербатенький. Правда, та щербатенька. Грин. І. 241.