Веліти, -лю, -лиш, гл. Велѣть, приказывать, приказать. Ой чому не прийшов, чому не приїхав, як я тобі, серденько, веліла? не веліти. Не позволить, не велѣть, запретить. Мені мати не велить з тобою, серце, говорить. Не велять ходити, дівчини любити. Я не велю милому журитися.
Зраділий, -а, -е. Обрадовавшійся. Боже, гарно!... токоче її зраділе серце.
Луна́ння, -ня, с. Отголоски.
Поголити, -лю, -лиш, гл. Побрить. Він мам поголив голови гладко. Лоби поголити. Забрить лобъ (въ солдаты). Брати на панщину ходили, поки лоби їм поголили.
Помірне, -ного, с. Подать отъ мѣры.
Попадати, -даємо, -єте, гл. Упасть (о многихъ). Обидва попадали мертві. Безлично употребляется и въ ед. ч. Инше попадало між тернину.
Прикидатися, -даюся, -єшся, сов. в. прикинутися, -нуся, -нешся, гл. 1) О болѣзни: приставать, пристать, приключиться. Бешиха прикинулась. 2) Только несов. в. Любить кого, быть склоннымъ къ кому. Хоч як горюю, а прикидаюсь до дитини і люблю її.
Пришкандибати, -ба́ю, -єш, гл. Прійти, хромая. Насилу оце пришкандибав до вас, — слизько дуже йти.
Смалій, -лія, м. Человѣкъ жгущій, опаливающій что-либо; въ частности: рѣжущій и опаливающій свиней.
Стота, -ти, ж. = істота.
