Виложити, -жу, -жиш, гл. 1) = викласти. Глибоку криницю виложив цямриною. Виложив з печі хліба. Та й важно пісню виложено. 2) Наложить плату, сдѣлать налогъ. І землю взяли під толоку, ще й виложили платити від жадної товаряки.
Забіди́ти, -джу́, -ди́ш, гл. Нанести ущербъ, обидѣть матеріально. Я тим не забідив його багато, що взяв у його трохи сього та того.
Лю́бо нар. 1) Пріятно; хорошо; красиво. У людей діти — любо поглядіти. Сияло сонце в небесах; а ні хмариночки, та тихо, та любо, як у раї. Любо й неньці, як дитина в честі. З гарної дівки гарна й молодиця, — гарно завертиться, любо подивиться. 2) Съ наслажденіемъ. Не дві ночі карі очі любо цілувала. Невольники лежять, простягшись любо. 3) Любовно, въ любви, въ согласіи. Ум. любо́нько, любе́сенько. І досі ще стоїть любенько рядок на вигоні тополь. Ходить по хаті..., урядившись як можна гарніш, виголившись чистенько і чуб вистригши любесенько. Тихенько й любенько день мине. Мені, моя доле, дай на себе подивитись, дай і пригорнутись, під крилом твоїм любенько в холодку заснути. Сестро моя, не журись, голубко! Досі жили з тобою любенько, — треба так і звікувати. І за руки любенько взявшись, до ратуші пішли тишком.
Наплюва́ти, -люю́, -є́ш, гл. Наплевать. Наплюю я багачу, коли хліб свій молочу. і в ха́ту не наплює́. И на минутку не заглянетъ, не зайдетъ. Як до чужих, то і на увесь день, а до мене — і в хату не наплювала.
Помазкатися, -каюся, -єшся, гл. = з ким. Войти съ кѣмъ въ дружбу, заладить съ кѣмъ. Помазкався з старшиною, та й робе, що хоче.
Поранку нар. = уранці. Завтра поранку викопаєм ямку.
Презвірх нар. Черезъ край. У його вже й презвірх є, а все загрібає.
Прибавка, -ки, ж. Прибавка. Як даватимемо прибавки, то не матимемо ні стовпа, ні бариша.
Старченя, -няти, с. = старча. Гей, старченя! стривай лишень.
Схизма, -ми, ж. Расколъ, ересь; названіе иновѣрцевъ у католиковъ.
