Або́, сз. 1) Или. Нехай це зробить він, або хто инший. Не так пани, як підпанки, або: поки сонце зійде, то роса очі виїсть. 2) Развѣ, нешто. Або я знаю? Або ж і не жаль? 3) Або — або. Или — или, либо — либо. Або пан, або пропав. Або тобі, або мені та на світі не жити, або нашому розлушнику головою наложити. 4) Або́-що. Что-ли. Ходи вже, або-що! Пораюсь там коло печі, або-що, а він: «Чого це так довго, Парасю?» 5) Або́ що́? Развѣ что? А почему? Не йди до корчми! — Або що? от і піду!
Городськи́й, -а́, -е́. Городской. Городське телятко, а сільське дитятко.
Гуцюцю́, меж. = Гуць-гуці. Въ слѣдующей приговоркѣ въ значеніи: дитя. А що мені по конях, по волах, коли в мене гуцюцю на руках.
Зви́чай, -ча́ю, м. 1) Обычай; обыкновеніе. А я такий звичай маю, що по повній випиваю. свої́м звич́аєм. По обыкновенію, по своему обыкновенію. Сходились люде і своїм звичаєм навчав їх. 2) Приличіе. І дітки звичай знають. Слово неправдиве звичаю не знає. 3) Нравъ. Ум. звича́єк, звичає́чок. Поміж людьми помоталася, звичаєчків та набралася.
Їр, їра, м. Названіе буквы Ь (въ Галиціи.)
Менува́тися, -нуюся, -єшся, гл. Именоваться.
Нуждити, -жду, -диш, гл. Принуждать. Коли схоче син женитись, то не помішаєм і нуждить його не будем.
Пересмуга, -ги, ж. Поперечная полоса.
Сповідання, -ня, с. Исповѣдываніе, исповѣдь.
Убиясник, -ка, м. = обаясник. Вовки їх (чортів) їдять.... Ото й кажуть: «вовк ззів убиясника».
