Глабці, -ців или -бець, ж. мн. 1) Лубки въ саняхъ. Н. Вол. у. 2) Сани обшитые лубками. Сим. 92.

Де́рти, деру́, -ре́ш, гл. 1) Разрывать на части, драть. Так дере одежу що страх. Харьк. у. 2) Сдирать, срывать. З одного вола двох шкур не деруть. Ном. № 7472. 3) Грабить. Гайдамаки дерли народ років, може, з десять, аж мандебурія стала. ЗОЮР. 135. 4) Требовать лишнее; брать взятки. У поліції деруть і тепер так, як дерли і перше. 5) Драть, царапать. Проханий кусок горло дере. Ном. 6) Де́рти горобці́в, ластовеня́т и пр. Разорять гнѣзда воробьевъ, ласточекъ и пр. А ти б хотів, щоб інститутки горобців дерли та учились мужичих казок? Левиц. Пов. 151. 7) Де́рти го́рло. Сильно кричать. 8) Де́рти крупи́. а) Превращать зерно въ крупу посредствомъ жернововъ. б) Рождественская игра. О. 1862. IV. 87. 9) Дерка́ч дере́. Коростель кричитъ. 10) Де́рти о́чі. Лѣзть въ глаза. Як сниться хто з померших, то треба на часточку дати, щоб очей не дерло. Ном. № 287. 11) Де́рти пі́р'я. Обрывать бородки перьевъ. Усю зіму пір'я дерла — так надокучило, за те подушки м'які будуть. Васильк. у. 12) Обдирать кору деревьевъ. Лика дерти. Ой як підемо у щирі бори да берестоньку дерти. Мет. 466. 13) Де́рти го́лову. Задирать, поднимать голову. (Кінь) дере вгору головоньку. Н. п. 14) — во́вну. Чесать шерсть щеткой съ проволочными крючками. Вас. 152. 15) — мур. Приходить въ отчаяніе. Мати мур дере, в землю вбивається: «Утопила я й твою, й свою головоньку». Г. Барв. 264. 16) Бѣжать сильно. Я берегом деру. Г. Барв. 314.

Дротя́нка, -ки, ж. нага́йка дротя́нка. Нагайка, сдѣланная изъ проволоки. Не питайся, брате, чи дужа-здорова, запитайся, брате, яка моя доля: шовкая хусточка в руках моїх стліла, нагайка-дротянка кров'ю обкипіла. Мет. 281. 2) Раст. Juncus trifidus. Лв. 99. Ум. дротя́ночка. Чг. 26. Нагаєчка-дротяночка у три дроти звита. Чуб. III. 111.

Зго́дити́ся Cм. згоджатися.

Колодязний, -а, -е. Колодезный. Замигтіли хати, колодязні цямриння, садки і городи. МВ. І. 13. Високо агору піднімалися колодязні журавлі. Левиц. Пов. 144. Колодязна вода.

Кушнірство, -ва, с. Скорнячество. Чигир. у. Найпотрібніші для селян ремества підупали, як кушнірство, чимбарство, колесництво. О. 1862. І. 52.

Поруб, -бу, м. 1) Порубка, рубка. Це дрова і тріски ще вохкі, — вчорашнього порубу. Рк. Левиц. 2) Раны? І вквітчався труп не маком, — порубом рицарським. К. МБ. X. 13.

Роскладати, -да́ю, -єш, сов. в. роскласти и розікласти, -кладу, -деш, гл. 1) Раскладывать, разложить. І виняв тельбухи з кишками, росклав гарненько їх рядами. Котл. Ен. роскласти воро́та. Вынуть жерди, которыми заложено отверстіе для воротъ, вынуть жерди въ розлогах (см ). Вх. Зн. 60. 2) Разлагать, разложить на составныя части. Учені люде зуміли роскласти воду на дві первітні частини. Дещо. 3) Раскладывать, разложить, развести (огонь). Чорт росклав огонь да й стереже його. Чуб. І. 45.

Спузарь, -ря, м. Одинъ изъ пастуховъ въ гуцульской полонині, на обязанности котораго лежитъ ношеніе воды, дровъ и топка, — послѣдняя обязанность обусловливаетъ то, что онъ всегда испачканъ золой (спузом), отъ чего и получилъ свое названіе. Шух. І. 190.

Худоба, -би, ж. 1) Имущество, состояніе. От як умер батько, зосталася їм худоба: млин і хлів, і кіт. Рудч. Ск. II. 12. Брати будуть на худобі жити. Чуб. V. 990. 2) Домашній скотъ. Мов у кошару заганяє чужу худобу. Шевч. 657. 3) Употребл. какъ бранное слово: скотина. І очі видеру із лоба тобі (Енеєві), диявольська худоба. Котл. Ен. І. 33. Ум. худі́бка, худі́бонька, худі́бочка. Худібку мали в себе невеличку: телицю трейтяку, птиці деякої чималенько таки, свинку. Рудч. Ск. Н. 174. Коли б же я знав, що то дочка буде, то я б скриню купував, худібоньку готував та й заміж би віддав. Грин. ІІІ. 3.