Висвистувати, -тую, -єш, сов. в. висвистати, -щу, -стиш, гл.
1) Только несов. в. Насвистывать, свистать. Раз-у-раз насвистував вівчарик. Витяг з-за пояса сопілку, висвистує, яті зна.
2) Вызывать, вызвать кого свистомъ. Писаренко грає в дубову сопілку, висвистав, вигукав у Самсона дівку.
Джа! меж.
1) Цыцъ! Смирно! Їжте, гості, а ви, діти, джа!
2) Подражаніе звуку розги при ударѣ, а потому употребляется въ разговорѣ съ дѣтьми въ значеніи удара розгой.
Дзви́знути, -ну, -неш, гл. 1) Взвизгнуть. Він улучив камінцем у собаку, а та аж дзвизнула. 2) Ударить. Як дзвизну тебе, так перекотишся не раз.
Нехтування, -ня, с.
1) Незаботливость о сохраненіи чего.
2) Пренебрежете.
Перевершувати, -шую, -єш, сов. в. переверши́ти, -шу́, -ши́ш, гл.
1) Дѣлать, сдѣлать чрезмѣрно высокій верхъ на стогѣ.
2) Перекладывать, переложить наново верхъ на стогѣ.
Промін, -ну, м. Мѣна.
Сватонько, -ка, м. Ум. отъ сват.
Скікавка, -ки, ж. = скакавиця.
Турба, -би, ж. Безпокойство, хлопоты. Та й спать ляже, втомившися турбою такою.
Цяця, -ці, ж. 1) Дѣтск. Цаца, все хорошее; игрушка. Цяця, цяця! та й в кешеню. Еней, таку уздрівши цяцю, не знав із ляку, де стояв. 2) Важная особа. Ото яка цяця. Чи ба, яка велика цяця — і слова на криво не можна сказати. Ум. цяцінька, цяцічка.
