Викоренити, -ся. Cм. викорінюватися.
Гу́зеро, -ра, с. = Гузирь 1.
Лупи́ти, -плю́, -пиш, гл. 1) Лупить, обдирать, сдирать кожу (съ животнаго), скорлупу (съ яйца), шелуху, корку (съ плода), кору (дерева) и пр. Лупити смереку. Чи ти ж, мати, та гарбуз лупиш? 2) Высиживать (о насѣдкахъ). Щоб квочки сідали й лупили курчат. 3) Драть, обдирать, грабить. Що ступить, то лупить. 4) Ѣсть, жрать, убирать, уписывать. Бублики лупить, як хто купить. Лупить, аж ніс гайдука скачеть. 5) Скоро говорить, читать, бѣгать. Що кому рупить, той про те й лупить.
Мі́сяшник, -ка, м. Лунатикъ.
Неприємність, -ности, ж. Непріятность.
Непритульний, -а, -е. Неудобоприложимый.
Оттим нар. Поэтому. Оттим би то, панове, треба людей поважати.
Понаростати, -таємо, -єте, гл. Нарости (во множествѣ) І коли ці дівчата понаростали?
Проквиляти, -ля́ю, -єш, сов. в. проквили́ти, -лю́, -ли́ш, гл.
1) Плакать, стонать, простонать.
2) Кричать, прокричать (преимущественно жалобно. О нѣкоторыхъ звѣряхъ и птицахъ). Вовки-сіроманці квилять-проквиляютъ. Там сидить ясен сокіл-білозерець, жалобненько квилить-проквиляє.
Хвалістрант, -та, м. Хвастунъ. Оце хвалістрант: убрався в батькову свиту та й чваниться.
