Витинати, -на́ю, -єш, сов. в. витяти и витнути, -тну, -неш, гл. 1) Вырубливать, вырубить, вырѣзывать, вырѣзать. Витяв з реміню шматок на підошву. Витяли пани ліс. 2) Только сов. в. Перерубить, перерѣзать всѣхъ. Ворогів моїх настигну, не вернуся доти з поля, доки до ноги не витну. 3) Дѣлать, сдѣлать что-либо съ жаромъ, съ силой. Витикати гопака. — Горнись лишень ти до мене та витнемо з лиха. Ще три штуки за тобою; витнеш, — ні пів слова.
Го́нір, -нору, м. = Гонор.
Запо́рати, -раю, -єш, гл. 1) Закончить работу; убрать. Гм! що робив! біля скотини порався, грубу запорав. Піч файно запорайте. 2) Забороновать послѣ посѣва; вообще: обработать и засѣять поле. Уже засіяв, тра запорати. Харченкови десятини були вже запорані. Скільки ви запорали поля торік? — Вісім десятин толоки та вісім на зяб на овес. 3) Загрязнить. Запорав двері, що гидко й глянути.
Зди́рця, -ці, м. Обдирало, взяточникъ, вымогатель, мздоимца.
Кокірчики, -ків, м. мн. Раст. Corydalis cava Schweigg.
Присанабожитися, -жуся, -жишся, гл. Присосѣдиться. меж.
Роздичати, -ча́ю, -єш, гл. = роздичавіти.
Розлучення, розлучі́ння, -ня, с. Отдѣленіе своего скота изъ общаго стада осенью, послѣ окончанія пастьбы на полонинах. Полонинка веселая лиш, до розлученя, а як пішла худібонька, она засмучена.
Смикати, -каю, -єш и смичу, -чеш, одн. в. смикнути, -ну, -неш, гл. 1) Дергать, дернуть. За гілочку смикнув, аж дерево те затріщало. Ми сидимо, а він смиче мене за одежу та й пита: чи нема у вас копишника. 2) Выпить. Через край смикнув окаянної варенухи. Добре цівкою смикнув. 3) смикнути лю́льки. Покурить. А чи не смикнули б, пане Павле, люльки? 4) Тащить, стащить. Стала смикати хазяйське то се, то те.
Шкунтуватися, -ту́юся, -єшся, гл. Ссориться? драться? Пани шпунтуються, а нашого брата ріжуть.
