Бурхотіти, -чу, -чеш, гл. Бушевать. Хвилі бурхотіли, розливаючись по долині.
Ет меж.
1) = ат! Посидьте, каже чоловік, у мене на лаві, поки я хоч з жінкою та з дітьми попрощаюсь. — Ет, ще вигадав прощаться! Ходім!
2) Вѣдь, вотъ. Ет вісім докапав літ, як часто, часто цілі ночі без сну мої морились очі. Ет тямиш же, як я і ти, що тут стежки і всі дороги черкеські обняли залоги.
За́мужжя, -жя, с. = заміжжя.
Крамнина, -ни, ж. = крамина. Де ж тобі, мила, крамнини шукати? Будеш, миленька, в плосконній лежати. Навчала її рідная мати... в дорогу крамнину сповиваючи. У тих москалів усяка крамнина є.
Поколошкати, -каю, -єш, гл. 1) Всклокочить, взъерошить (волосы). О градѣ: побить, свалить стебли растеній. Гряд поколошкав трошки хліб. 2) Встревожить, испугать. Та не гомони, дядьку: ут рибу поколошкав. Москаль убіг у хату, з печі її стяг, дітей поколошкав.
Свербила, -ли, ж. Раст. = голодовина.
Спожиток, -тку, м. = споживок. Ворона улітку хоч і що добре запопаде на спожиток, то все кричить «гайно, гайно».
Тутарь, -ря, м. Здѣшній, мѣстный житель. Ой тутару, ой тутареньку, сему дому господареньку.
Утолитися, -люся, -лишся, гл. Удовлетвориться. Ото їсть! ніяк не в)политься. Ото реготить! ніяк не виголиться.
Ф'юкати, -каю, -єш, гл. 1) Свистѣть. Также о птицахъ, напр. иволгѣ. 2) Развѣваться.
