Дарува́ти, -ру́ю, -єш, гл. 1) Дарить. Свого не даруй, чужого не бери. Вола дарують без ярма. Сестриці, ви порадниці, порадьте ж ви мене, чим тестя дарувати? — Даруй, братко, дари, собі дівочку бери. 2) Давать, награждать, жаловать. Не все ж Біг дарує, про що люд міркує. Царівну оддав, щастям дарував. Господь його донею дарує. 3) Жертвовать чѣмъ. Та візьміть мене самого, на Чорне море пустіте. Нехай я буду на Чорному морі своєю головою дарувати, аж не товариства сердешного невинні душі теряти. 4) Прощать, извинять. Даруй мені, я вже більше не буду. Що твоя жінка мене обідила, — я їй те дарую. Хто буде сей сон рано і вечір читать, того буде Господь на страшнім суді, на будущому віку гріхами дарувать. 5) Дарува́ти життя́м, — душе́ю. Пощадить жизнь. Став же він у пана милости прохати: чи не можна, пане, життям дарувати? Бери гроші, аби дарував душею.
Дрови́на, -ни, ж. Полѣно дровъ. Треба, шоб гола піч ніколи не була, класти на ніч у неї дровину.
Заколоси́тися, -шу́ся, -сишся, гл. Выбросить колосъ. Пшениця розрослась і заколосилась навдивовижу.
На́дголодь нар. Впроголодь. Усе, бувало старий їсть небагато, надголодь, щоб ще їсти хотілось.
Перенісся, -ся, с. Переносье. Як у кого на переноссі брови сходяться одна з другою, той буде нещасливий.
Підштрикувати, -кую, -єш, сов. в. підштрикну́ти, -ну́, -не́ш, гл.
1) Подкалывать, подколоть.
2) Подзадоривать, подзадорить. Сатана знає, чим підштрикнути.
Табурка, -ки, ж. Верхъ телѣжный, будка, волочокъ. У простий віз він тепер уже й не сяде, а дай йому візок да ще й з табуркою, шоб сонце йому не пекло у пику, або дощ не лив у потилицю.
Тертичник, терти́шник, -ка, м. Пильщикъ досокъ. Ум. терти́чничок.
Уворатися, -рюся, -решся, гл. При паханьѣ захватить плугомъ сосѣднюю землю.
Употемку нар. Въ закрытомъ отъ свѣта мѣстѣ. Навіщо ти поставив його употемку, постав на вікні, то й ростиме (о цвѣткѣ).
