Брині́ти и брені́ти, -ню, -ниш, гл. 1) Звучать, звенѣть, дребезжать, издавать звукъ, — преимущественно о струнѣ и о подобныхъ струнному звукахъ. Струна бренить. Пісня стихла, тільки одна луна її бреніла ще. Полотно міцне, аж бринить. Аж губа бринить, та страшно казати. Губи так бринять од холоду. Щоб чобітки не рипіли, щоб підківки не бриніли. Так так грали музики і гуляли святі, аж шиби бреніли. 2) Жужжать. Ярі пчілоньки не бриніть рано. Бо му комарь в ухо бренить. 3) Журчать, струясь. З криничовини вода бринить. А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли. 4) Цвѣсть, красоваться. Ой зацвіла маковочка, зачала бриніти. Бринять всюди паняночки як королів цвіт. 5) Блестѣть, переливаясь. Капками роса бренить та миготить. 6) 1 и 2-е л.: бриніє, -єш, гл. Дѣлаться, быть едва замѣтнымъ. Орел під хмарою тільки бриніє. сніг бриніє. Мелкій, едва замѣтный снѣгъ моросить. 7) в голові йому вже добре бренить. У него уже порядочно шумить въ головѣ.
Брослива, -ви, ж. Персикъ.
Дохожа́лий, -а, -е. Взрослый, въ лѣтахъ. Дохожалий таки був парубок, та й умер. Дівка вже дохожала, не сьогодня — завтра заміж піде.
Жда́ники, -ків, м. мн. = жданки.
Заручи́ти, -ся. Cм. заручати, -ся.
Поріженько, -ка, м. Ум. отъ поріг.
Рикуля, -лі, ж. Ласкательное названіе коровы. У рикулі штурі кулі.
Совганитися, -нюся, -нишся, гл. Соваться. Так і совганиться, не бачить, що перед носом.
Стягель, глю, м. Часть полудрабка: перекладина, которая укрѣплена въ длинныхъ жердяхъ; такихъ перекладинъ полудрабок имѣетъ двѣ, обѣ вторыя отъ концовъ.
Цебенити II, -ню́, -ниш, гл. Сильно литься. Права ніжка рострощена, а з-під правого крила кров так і цебенить. Так і цебенить крів.
