Бараболисько, -ка, с. Мѣсто, гдѣ росъ картофель.
Нявкання, -ня, с. Мяуканье.
Омилити, ся. Cм. омиляти, -ся.
Повивач, -ча, м. Свивальникъ. Там Пречиста сина купала, а скупавши повивачем сповила.
Подичавіти, -віємо, -єте, гл. Одичать (о многихъ).
Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Трохи не попустив і сліз. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. Більше йому поля гуляти попускали. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Коней пустопаш попускали. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу.
Присінешний, -а, -е. Относящійся къ присінкам.
Сокір, -кора, м. = осокір. Тріщать дуби, сокори, вільха і всяке дерево.
Старка, -ки, ж.
1) Водка-старка.
2) Пѣнка, пленка на кипяченомъ молокѣ.
Удовольнити, -ся. Cм. удовольняти, -ся.
