Вага, -ги, ж. 1) Вѣсъ. На хуру вагою кладуть. Г. Барв. 324. Ой десь мій брат у Криму продає сіль на вагу. Рудч. Чп. вагою дати. Отпустить на вѣсъ. важкою вагою. Съ великимъ трудомъ. 2) Тяжесть, бремя, грузъ. Хури йшли з вагою. Широко ступав Марко, здавалось, і ваги ніякої не було у його на плечах. Стор. МПр. 25. Ото ж на мене вагою сіло. Ном. № 13275. Усяка людина має свою вагу на світі. К. (О. 1861. VI. 28). 3) Вѣсы. Ой, хто б узяв та зважив моє горе! хто б на вагу зложив моє нещастя. К. Іов. 4) Гиря. Я бачив ув Одесі самограйну машину: ваги колеса повертають, а вона й грає, так само як у дзиґаркові. Канев. у. 5) Вѣсъ, значеніе, сила. Це для мене не має жадної ваги. 6) бути у вазі. Быть беременной. На третій годочок я стала у вазі: Господь і мені дав. Г. Барв. 97. 7) Колебаніе. Гой ги, вороги! ми не маєм ваги! Шевч. 57. Ревуть, лютують вороги, козацтво преться без ваги — і покотились яничари. Шевч. 59.

Заща́вити, -влю, -виш, гл. Ударить. Защавив його по пиці, що ну-ну! Екат. г.

Злотокрилий, -а, -е. Съ золотыми или золотистыми крыльями. Бжілка злотокрила. Федьк. І. 25.

Пекарити, -рю, -риш, гл. = пекарювати. Вх. Зн. 7.

Переглянутися Cм. переглядатися.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Проторг, -га, м. = протір. Москаль і проторг проковтне, та не вдавиться. Ком. Пр. № 715. Хто хоче собаку з світа згубити, той дасть їй проторга ззісти. Борз. у.

Розбазар'я, -р'я, с. Окончаніе базара. В той день був зранку базарь, так уже к тій порі одходив, — так було вже на розбазар'ї. Павлогр. у.

Самопряд, -ду, м. = самопрядка.

Ужадати, -да́ю, -єш, гл. Пожелать.