Важити, -жу, -жиш, гл. 1) Вѣсить; имѣть вѣсъ. Він таки має вагу, важить. 2) Взвѣшивать. Поламались терези, сіль важучи на вози. 3) Имѣть значеніе, вѣсъ, значить. Знайду собі иншого.... ти мені не важиш нічого. Що він на своєму господарстві важить? що він за чоловік? 4) Иметь виды, мѣтить; умышлять, покушаться. Я двох люблю, я двох люблю, — на третього важу. На віщо ж ти важиш: чи на мою ясненькую зброю, чи на мого коня вороного, чи на мене, козака молодого. Де я мірю, там я вцілю, де я важу, — там я вражу. Хто на моє здоров'я важить, той (сам його) не має. Він уже давно важив на нас. на новий рік мав хату запалити, а це от обікрав таки. 5) — чим. Рисковать. Не раз, не два через плоти лазив, не раз, не два здоров'ям важив. 6) — легко. Придавать мало значенія, не придавать особаго значенія. Не годилось так легко важити тієї сили.
Відстовбурчити Cм. відстовбурчувати.
Го́нір, -нору, м. = Гонор.
Лагоджіння, -ня, с. = лагодіння.
Латанці, -ців, м. мн. Покрытая заплатами одежда.
На́бівка, -ки, ж. Верхняя половина ля́ди (Cм.) въ Стрыйск. у.
Очеретинка, -ки, ж. 1) Ум. отъ очеретина. 2) Трубка изъ камыша.
Показати, -ся. Cм. показувати, -ся.
Сир, -ру, м.
1) Сыръ.
2) Творогъ. Масляниця баламутка: обіщала масла й сиру, та не хутко. Ум. сирець.
Широкобородий, -а, -е. Съ широкой бородой.
