Язик, -ка, м. 1) Языкъ (часть тѣла). Що вимовиш язиком, того не витягнеш і волом. Ном. № 1105. (Здѣсь ошибочно: колом). Язик висолоплює. Стор. І. 17. Вивалив язик собака — душно. Харьк. Язиче, язиче! лихо тебе миче. Ном. № 1103. ніхто тебе за язик не тяг. Никто тебя не принуждалъ говорить. прикусити язика. Замолчать. Ном. № 1126. Въ томъ же значеніи: укуситися за язик. Мені слова промовити не вільно при батьку: тілько наменусь, — усі моргають і кивають, що треба мені за язик укуситися. МВ. 11. 86. Щоб тобі язик усох! Бранчивое пожеланіе. К. ЧР. 184. неначе язико́м корова злизала. Пропало безслѣдно. Я погорів, уся худібонька пропала, неначе язиком корова ізлизала. Гліб. німий язик. а) Скотина, животное. б) Дитя. в) Нѣмецъ, иностранецъ, баринъ (какъ говорящій на чужомъ языкѣ). Там така пісня, що вже пан — німий язик — та й той плакав. Ном. № 9250. 2) Языкъ, рѣчь. Cм. мова. Зібралися до тебе усіх язиків люде. К. (О. 1861. III. 6). 3) Народъ, національность. Туди (в Чорноморію) всякого язика находить. Г. Барв. 329. 4) Языкъ, плѣнникъ, отъ котораго добываютъ необходимыя свѣдѣнія о непріятелѣ. К. ЧР. 142. За Дунаєм та за річкою язика поняли: «Ой скажи нам, та турчине».... Грин. III. 604. 5) Часть бганого ключа, состоящаго изъ двухъ пластинокъ: на концѣ болѣе длинной прикрѣплена такъ, что можетъ свободно двигаться, короткая, которая и называется язиком. Шух. I. 94. 6) Рыба = язь, Leuciscus idus. Вх. Пч. II. 19. Ум. язичо́к.