Відтикати I, -каю, -єш, сов. в. відіткнути, -ну, -неш, гл. Откупоривать, откупорить, открывать, открыть. Відіткни пляшку. Одіткнув верх. Рудч. Ск. І. 182.

Гафт, -ту, м. Вышивка золотомъ или серебромъ. А наша сорочка з тонкого рубочка.... шовком мережена, гафтом гафтована. О. 1862. IV. 20. (Н. п.).

Завто́вш, завто́вшки, нар. Толщиною. Ударив кулаком у стіну, — так стіна й провалилась, дарма, що була така завтовшки, як у мужика хата. Рудч. Ск. І. 104.

Закида́ти, -да́ю, -єш, сов. в. заки́нути, -ну, -неш, гл. 1) Забрасывать, забросить. Один дурень закине у воду сокиру, а десять розумних не витягнуті. Ном. № 6179. Закидай мати дрова! (у піч). Мет. 227. На Юрія сіна кинь, та й вилки закинь. Ном. № 440. Невід закидали й досі не піймали. Мет. 366. О. Мойсей притулився в однім кутку канапи, а о. Хведір розлігся в другому, закинувши голову на спинку канапи. Левиц. І. 134. 2) Забрасывать, забросить, класть, положить такъ, что потомъ не найдешь, потерять. Десь капосні діти закинули батіг: шукаю, шукаю — ніяк не знайду. 3) Садить, посадить куда-либо: въ яму, тюрьму и пр. Люде його (Карпа) аж на тиждень у пашенну яму закинули були. Хата. 143. Закинув старшина чоловіка в холодну. Ой заливши його у кайдани, закидайте в темницю. К. С. 1882. III. 615. Закинули в дамку неволю. Шевч. 448. Ей, мірошники, закидайте собаки в хліви, бо жидівське військо йде. Грин. II. 222. 4) Выпивать, выпить. Видно, чисто він закидать буде, — не раз уже я його п'яним бачила. О. 1862. X. 4. То же значитъ и закинути в голову. О. 1862. VIII. 13. 5) Заговаривать, заговорить, намекать, намекнуть. Шило-мотовило по-під небесами ходило, по-німецькі говорим, по-турецькі закидало. Ном. стр. 293, № 87. Так бо почервоніла, як я їй став закидати, що її полюбив. Кв. І. 22. закида́ти на дога́д, — слова́. Намекать, намекнуть. Закинув Марусі на догад, що се він її любить. Кв. І. 22. Почне слова закидати, воду, як то кажуть, каламутити. МВ. ІІ. 80. 6) — на ко́го. Намѣчать, намѣтить въ мысляхъ. Став дівки шукати. Вже на яку то він не думав? Зараз на чернігівську протопопівну закинув, та й сам злякавсь од нерівні. Кв. II. 53. — о́ком (куди́, на ко́го). Посматривать, посмотрѣть, взглядывать, взглянуть. Лесь гарно жонатому, що усі ж то, усі, куди оком закинеш, усі женються. Кв. Дран. 185. І мати, бачу, на нас карим оком закидає. МВ. І. 129. — гадю́чку (на кого). Дѣлать злостные намеки (на кого). Се так на мене закида гадючку, а я... наче мені не втямки. МВ. (К. C. 1902. X. 146). 7) сов. в. заки́дати, -даю, -єш. Забрасывать, забросать. Ой не ходи ж, козаченьку, низом, бо закидаю доріженьку хмизом. Чуб. V. 389. Вони дивились на пишну картину тихого Дніпра, закиданого барками, байдаками і плотами. Левиц. Пов. 24.

Згуби́тися, -блю́ся, -бишся, гл. Потеряться. Лихе не згубиться. Ном. № 3229.

Злеге́сенька, нар. Ум. отъ зле́гка.

Їстоньки гл. ум. отъ ї́сти. Твої дітоньки плачуть, їстоньки хочуть. Ном. № 337. Йому ненечка їстоньки носить. Чуб. III. 389.

Кло, кла, с. 1) Ребро, грань, гребень предмета. Доґи (= клепки) клом — боками щільно приставали до себе. Шух. І. 249. 2) Клыкъ (свиной). Болѣе употр. во мн. ч. кла. Желех. Вх. Лем. 425. 3) Ростокъ. Цибуля пущат кла. Вх. Лем. 425.

Люди́ний, -а, -е. = людинячий. Знайшов у полі ногу — дрібнесеньку — та й думаю: чи людиная се нога? Чи з людей ся нога? Сосниц. у.

Напиша́тися, -ша́юся, -єшся, гл. 1) Вдоволь поважничать. 2) Накрасоваться, покрасоваться вдоволь.