Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Змимрити, -рю, -риш, гл. Пробормотать.
Лигоми́нець, -нця, м. = лагоминець. І ті були там лигоминці, піддурювали що дівок.
Марноду́мець, -мця, м. Пустодумъ.
Мги́чка, -ки, ж. Мелкій дождь.
Одностеблиця, -ці, ж. Съ однимъ стеблемъ. Капустиця-одностеблиця. Ум. одностебличка. Та посіємо яру пшеничку, яру пшеничку одностебличку.
Порачкувати, -ку́ю, -єш, гл. Полѣзть на четверенькахъ. Присів у борозну й тихо, як той злодій, порачкував.
Посизіти, -зію, -єш, гл. Посизѣть. Тим часом чорна хмара посизіла і побіліла.
Самотяж нар. = самотужки.
Туркавчин, -на, -не. Свойственный, принадлежащій горленкѣ. Туркавчине гніздо.
