Відбріхуватися, -хуюся, -єшся, сов. в. відбрехатися, -шуся, -шешся, гл. Отдѣлываться ложью, оправдываться, оправдаться при помощи лжи, вывернуться изъ бѣды ложью. Прийшовши додому, тяжко їй було відбріхуватись перед матір'ю, що не принесла ягідок; бо зроду не брехавши ні в чім, не знала як і викрутитись. Брехнею не відбрешешся.
Вітцівський, -а, -е. = батьківський.
Домога́ння, -ня, с. Требованіе, домогательство, притязаніе на что.
Зао́чний, -а, -е. Заочный. Заочного купця пугами б'ють.
Застрекота́ти, -чу́, -чеш и застрекоті́ти, -чу́, -ти́ш, гл. Застрекотать. Застрекотіли коники, заспівали пташечки.
Зли́го́дній, -я, -є. Бѣдственный. Ой у нашій славній Україні бували колись престрашнії злигодні бездольні години. (1849). 53.
Зотління, -ня, с. Тлѣніе, истлѣніе. Моїм костям зотління я бажаю.
Искрити, -рю́, -риш, гл. Бросать искры. Сонце... искрило світом. Схиливсь до своєї жінки, оком искрить. ко́мін искри́ть — черезъ дымовую трубу вылетаютъ искры.
Челяда, -ди, ж. = челядь. Ой де ж се ти, козаченьку, з криниці вмивався, — між усію челядою мені сподобався. Ум. челядонька. Там гуляла челядонька молода, а між того челядою Петрика нема.
Чмовхальниця, -ці, ж. Трепалка.
