Жаль I, -лю, м. 1) Скорбь, горе, горесть. Ой настала жаль туга да по всій Україні. Такий уже сум мене візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милий. Ой тепер наше Запорожжя у великому жалю. Піду до річеньки, з жалю утоплюся. жа́лю завдава́ти, завда́ти, нароби́ти, начини́ти, жаль чини́ти, роби́ти. Причинять, причинить скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаваєш. Як я тебе в військо дам, собі жалю я завдам. Ой Галю, Галю, не роби жалю! Молодії да козаченьки да жалю начинили. 2) Жалость, состраданіе, сожалѣніе. І до мого горя ти жалю не маєш. Ти не маєш жалю до рідної своєї дитини. Панська ляхівська сокира без жалю облупила, обголила милі гори нашої України. жаль бере, взяв, обня́в. Охватила скорбь, жалость, сожалѣніе. Бере живий жаль, як згадаєш старовину. Взяв її жаль, як почула вона, що Ганна плаче. Візьме матір жаль, вона й пошле останні гроші (синові). жалю́ по кісілю́! Пустяки! не стоитъ жалѣть. Ум. жальок. Ой ішов я лісом темненьким, надибав мене жальок тяженький.
Заба́чення, -ня, с. Видъ. Встрѣчается только въ фальсифицированной думѣ «Битва чигиринская», напечатанной впервые въ Три хоругви на забаченьє ляхам становили.
Здереві́ти, -ві́ю, -єш, гл. Превратиться въ дерево, одеревянѣть. Відро скаменіло мармором біленьким, дівча здеревіло явром зелененьким.
Любу́сь, -ся, м. Милый, любимый (о мужчинѣ). Серце, дідусю любусю, води хорошенько бабусю.
Намерка́ти, -ка́ю, -єш, гл. Смеркаться. Тілько стало намеркати. Було уже пізненько, стало уже намеркать. Александровск. у.
На́мір, -ру, м. Намѣреніе. Своїх намірів він не сповіряв дома нікому. без на́міру. Ненамѣренно.
Перестрашитися, -шуся, -шишся, гл. Перепугаться, испугаться. Чорт перестрашився та й утік.
Селянка, -ки, ж. Поселянка, крестьянка. Ум. селяночка. Да із села да селяночка, а із міста міщаночка.
Стуга 2 нар. Потуже. Да в'яжи, вража татарюго, да назад руки стуга. Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга. Ум. стугенька.
Торбанистий, -того, м. = торбаниста.
