Громі́вка, -ки, ж. Ель, подвергшаяся громовому удару. Скрипку роблять із ялиці-громівки, то б то з такої, що в неї грім ударив. ЕЗ. V. 194.

Ґарґа́ло, -ла, с. Горло. Вх. Лем. 407.

Дуб, -ба, м. 1) Раст. дубъ, Quercus robur. Як ми з тобою спознавалися, сухі дуби розвивалися. Мет. 69. Ой ти, дубе кучерявий, голля твоє рясне. Мет. 107. 2) Большая лодка, выдолбленная изъ дерева. Вас. 150. Описаніе ея: Мнж. 179. Чоловік десять їх плило по Дніпру та й пристали дубом коло Черкас. ЗОЮР. 260. Я раз стояла на тім камені і брала воду, а гетьман їхав дубом. Левиц. Пов. 268. Ой пустились наші запорожці через море дубами. КС. 1883. І. 43 3) Дубильное вещество, жидкость изъ тертой дубовой или вербовой коры, употребляемая для чинки кожи. Вас. 158. Cм. дубило. Я шевчика не люблю, за шевчика не піду: шевчик шкури чиняє, а він дубом воняє. Чуб. V. 1087. 4) Названіе одного изъ играющихъ въ игрѣ стовп. Ив. 48. 5) зеле́ний дуб. Родъ дѣтской игры. Ив. 68. 6) висо́кий дуб. Родъ игры въ мячъ. Ив. 28. 7) горю́-дуб. Игра въ горѣлки. Гуляти в горю-дуба. 8) ду́ба да́ти. Умереть. дав йому́ ду́ба. Убилъ его. 9) ду́ба става́ти. а) Становиться на дыбы. Кінь дуба стає. Камен. у. б) — ста́ти. Остолбенѣть. Cм. дубала, дубора. 10) по сей дуб ми́ля. Дальше ни шагу, конецъ дѣлу. Ум. дубо́к, дубо́чок, ду́бонько, ду́бчик, ду́бчичок. Аби дубки, а берізки будуть (аби парубки, а дівчата будуть). Ном. № 8868. Ой у лісі на дубочку зозуля кувала. Гол. Сидить голуб на дубочку, голубка на вишні. Мет. 62. Я присалив кониченька до дубонька зеленого. Чуб. V. 947. Ой не видко його дому, тілько видко дубчик. Мет. 7. І спинається він та на дубчичок і зриває з дубка м'ягке листячко. Сніп. 102. Ув. дуби́ще. Чуб. V. 1169.

Наку́чити, -чу, -чиш, гл. Наскучить, надоѣсть.

Проділь, -лю, м. Проборъ въ прическѣ. Чуб. VII. 422. Дай, синку, я розділю тобі проділь. Левиц. І. 262.

Прослухати, -хаю, -єш, сов. в. прослухати, -хаю, -єш, гл. Слушать, прислушиваться, послушать. Іще слухає — прослухає, чи не судить його де козак альбо мужик. АД. II. 110.

Спаруватися, -руюся, -єшся, гл. Жениться, выйти замужъ, вступить въ бракъ. На всеїдній у неділю вона спарувалась з сліпим своїм. Шевч.

Утирати, -раю, -єш, сов. в. утерти, утру, -реш, гл. 1) Утирать, утереть, обтереть (лицо и его части). Утри мої смажні уста, а сахарні і сам утру. Ном. № 2315. Не втирайте ж мої сльози, нехай собі ллються. Шевч. 6. утерти но́са. а) Вытереть носъ. б) Проучить, задать хорошенько, срѣзать. Ном. № 3486. Стор. МПр. 27. 2) — пря́жу = відмащувати, відмастити. Угор. МУЕ. ІІІ. 24. 3) Только сов. в. Истолочь, смолоть извѣстное количество (сахару, соли, зеренъ). Втри сім'я. Чуб. утерти маку. Кромѣ прямого значенія: задавать, задать трепку. Тепер уже не втре мені, як вчора, маку. Г. Арт. (О. 1861. III. 84). 4) Сбивать, сбить. І Риму гордого втирає рога. К. МБ. X. 14. 5) Только сов. в. Выпить. Не здужав голови звести, поки не випив півквартівки з імбером пінної горілки і кухля сирівцю не втер. Котл. Ен. II. 13.

Цингакора, -ри, ж. ? А на йому цингакора, у цингакорі сім шеляжків. Чуб. ІІІ. 455.

Цю! меж. Крикъ, которымъ гонять свиней. Kolb. І. 65.