Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

подоба

Подоба, -би, ж. 1) Образъ, видъ, наружность. Виходь, наша пані молода, аби-сьме виділи, што в тя за подоба: ци-сь така, як била, ци-сь ся перемінила. Гол. IV. 441. Що в салдата за подоба, за плечима вся худоба. Чуб. V. 970. Дуже гарна дівчина, такої подоби і не бачили у нас. Стор. МПр. 27. 2) Сходство, подобіе. 3) Употребляется какъ нарѣчіе или безл. глаголъ преимущественно съ отрицаніемъ въ значеніи: прилично, слѣдуетъ; нравится. Г. Барв. 420. Чи подоба так робити? Чи подоба ж се, бабуню? МВ. (О. 1862. III. 37). Не подоба зірці так рано зіходити, не подоба дівці до козака виходити. Чуб. V. 311. Не подоба, діду, тобі таке робити. Зміев. у. Не подоба твоя, не подобны річи викладати коня, до коханя бічи. Гол. III. 317. 4) до подоби. Нравится. Ой, дівчино, то-сь ми до подоби. Гол. 4) у подобі стати. Понравиться. У подобі став їй новий піп. Г. Барв. 149. Ум. подо́бонька. Як милого не любити, коли подобонька: сам білявий, вус чорнявий, як у соколонька. Гол.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 242.
Переглянути оригінал сторінки
Показати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "ПОДОБА"
Сховати оригінал сторінки
Сховати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "ПОДОБА"
Гольо́па, -пи, ж. Задъ (у лошади). Вх. Пч. І. 14.
Давлю́чий, -а, -е. Трудно проглатываемый (о пищѣ). Cм. Давучий.
Дро́ва, дрів и дров, с. мн. Дрова. У пеклі все тепло, а пойди в рай, то й дровами дбай. Ном. № 200. Ум. дрівця́. Рудч. Ск. II. 7. А ну, синку, роскидаймо хлівець та нарубаймо дрівець. Ном. № 10289. Василь на всі празники нарублює дрівець. Кв. II. 160.
Жме́ня, -ні, ж. 1) Горсть, часть руки. Лучче синиця в жмені, ніж журавель в небі. Ном. № 7295. Сім'ю свою треба хазяйці так тримати, як мак у жмені. МВ. ІІ. 84. 2) Пригоршня, горсть, количество сыпучихъ тѣлъ, пеньки, льна и пр. которое можетъ помѣститься въ горсти. Вас. 200. Чуб. VII. 408. Саме менше, а жмінь шість (конопель) пропало. ЗОЮР. І. 11. Візьми, сестро, піску жменю. Макс. Висипав їй жменю дукатів. Стор. МПр. 41. Укинув попелу жменю. Рудч. Ск. І. 106. 3) Какъ обозначеніе малаго количества: немного, малость. За старого Хмеля (Богд. Хмельницького) людей було жменя. Ном. № 666. Оглянувся Сомко, аж при йому тілько зо жменю старшини. К. ЧР. 340. Стоїть хатина, коло неї жменя города. Левиц. І. 100. 4) Часть полотика, полольщицкой кирки: желѣзная треугольная пластинка, — посредствомъ уха она надѣвается на рукоять. Шух. I. 164. Ум. жме́нька, жмі́нька, жмі́нечка. Чуже візьмеш жмінькою, то чорт твоє міркою. Ном. № 9677. Ув. жме́нище.
Золотарь, -ря́, м. 1) Золотыхъ дѣлъ мастеръ. Золотарь, золотарик, скуй мені персник. Чуб. III. 394. Сусіди кажуть, що нема вдома, що пішов до золотаря. Чуб. III. 326. 2) Насмѣшливое названіе очистителя отхожихъ мѣстъ. Харьк. Ум. золота́рик.
Поглинути, -ну́, -не́ш, гл. Проглотить. Згинули, мов їх земля поглинула. Бодай вас свята, земля поглинула живими! — проклятіе. Левиц. ПЙО. І. 369.
Подорожчизна, -ни, ж. Плата за проѣздъ по дорогѣ. Родъ денежной повинности, уплачиваемой крѣпостными помѣщику. Чуб. VII. 517.
Розсипка, -ки, ж. В розсипку. Въ разсыпную. В розсипку кінних роспустивши, сам як опарений кричав. Котл. Ен.  
Трупіна, -ни, ж. Слои древесины. Шух. І. 176.  
Уплутуватися, -туюся, -єшся, сов. в. уплутатися, -таюся, -єшся, гл. 1) Впутываться, впутаться. Нехай же вплутаються в сіла. К. Псал. 156. 2) Приставать, пристать, привязаться. Я пішла до них, а внучок уплутався за мною й собі. Новомоск. у.
Словник української мови Грінченка / Словарь украинского языка Гринченко. Тлумачення слова / Значение слова ПОДОБА.
Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі словника. Зареєструватися або Увійти.