Гольо́па, -пи, ж. Задъ (у лошади).
Давлю́чий, -а, -е. Трудно проглатываемый (о пищѣ). Cм. Давучий.
Дро́ва, дрів и дров, с. мн. Дрова. У пеклі все тепло, а пойди в рай, то й дровами дбай. Ум. дрівця́. А ну, синку, роскидаймо хлівець та нарубаймо дрівець. Василь на всі празники нарублює дрівець.
Жме́ня, -ні, ж. 1) Горсть, часть руки. Лучче синиця в жмені, ніж журавель в небі. Сім'ю свою треба хазяйці так тримати, як мак у жмені. 2) Пригоршня, горсть, количество сыпучихъ тѣлъ, пеньки, льна и пр. которое можетъ помѣститься въ горсти. Саме менше, а жмінь шість (конопель) пропало. Візьми, сестро, піску жменю. Висипав їй жменю дукатів. Укинув попелу жменю. 3) Какъ обозначеніе малаго количества: немного, малость. За старого Хмеля (Богд. Хмельницького) людей було жменя. Оглянувся Сомко, аж при йому тілько зо жменю старшини. Стоїть хатина, коло неї жменя города. 4) Часть полотика, полольщицкой кирки: желѣзная треугольная пластинка, — посредствомъ уха она надѣвается на рукоять. Ум. жме́нька, жмі́нька, жмі́нечка. Чуже візьмеш жмінькою, то чорт твоє міркою. Ув. жме́нище.
Золотарь, -ря́, м.
1) Золотыхъ дѣлъ мастеръ. Золотарь, золотарик, скуй мені персник. Сусіди кажуть, що нема вдома, що пішов до золотаря.
2) Насмѣшливое названіе очистителя отхожихъ мѣстъ. Ум. золота́рик.
Поглинути, -ну́, -не́ш, гл. Проглотить. Згинули, мов їх земля поглинула. Бодай вас свята, земля поглинула живими! — проклятіе.
Подорожчизна, -ни, ж. Плата за проѣздъ по дорогѣ. Родъ денежной повинности, уплачиваемой крѣпостными помѣщику.
Розсипка, -ки, ж. В розсипку. Въ разсыпную. В розсипку кінних роспустивши, сам як опарений кричав.
Трупіна, -ни, ж. Слои древесины.
Уплутуватися, -туюся, -єшся, сов. в. уплутатися, -таюся, -єшся, гл.
1) Впутываться, впутаться. Нехай же вплутаються в сіла.
2) Приставать, пристать, привязаться. Я пішла до них, а внучок уплутався за мною й собі.