Бух! меж., выражающее паденіе, глухой ударъ или выстрѣлъ. Бух в воду, ніби втопився. Заридала Катерина та бух йому в ноги. Сіли татко коло печі, мамка татка бух у плечі. Коли це з лісу бух! бух! бух! Так і повалило три воли у валці.
Видненький, виднесенький, -а, -е. Ум. отъ видний.
Голосити, -шу, -сиш, гл. 1) Голосить, рыдать, вопить. Голосить неначе по мертвому. Біга Катря боса лісом, біга та голосить. голосом голосити. Громко плакать. Ой там по над яром козак сіно косить, а дівчина у долині голосом голосить. 2) Издавать высокій или унылый звукъ, шумѣть, гудѣть. Стук, гармидер, — свистять, кричать, голосить сопілка. Сині хвилі голосили. Нехай хоч дзвін голоситиме про нас до Бога.
Доверну́тися, -ну́ся, -нешся, гл. Поворотиться, повернуться до извѣстной степени. Не довернешся — б'ють, перевернешся — б'ють.
Зчепити, -ся. Cм. зчіплювати, -ся.
Пообскубати, -ба́ю, -єш, гл. Ощипать, оборвать (во множествѣ).
Пучка, -ки, ж. Ум. отъ малоупотребительнаго пука (см.), но употребляется самостоятельно въ томъ-же значеніи. 1) Конецъ пальца на рукѣ, точнѣе: внутренняя часть конца пальца ка рукѣ; иногда въ значеніи: палець. З пучок та з ручок житимемо. Загнала шпичку під ніготь, а тепер пучку обриває. Пучками, та ручками, мовляв, хліб заробляємо. Я собі один одним, як пучка. Давай знімати каблучку з пучки. На одній руці пучки, та неоднакові. 2) Щепотка. Позич мені пучку соли. Ум. пучечка. Панночка, чи глянула на нас, чи ні, — простягла дві пучечки поцілувати.
Сидушка, -ки, ж. Маленькій стулъ съ засовомъ спереди, въ который, садятъ дітей, начинающихъ сидѣть.
Таліянчин, тальянчин, -на, -не. Принадлежащій итальянкѣ.
Тижик, -ка, м. пт. = чайка.
