Бростур, -ра, м. Родъ растенія.
Душа́, -ші́, ж. 1) Душа. Тіло потішається, як чоловік зап'є, а душа погибає. Чує щось душа, та мені не каже. Люблю як душу. бо́гу ду́шу відда́ти. Умереть, отдать Богу душу. За час, за годину милосердному Богу душу оддав. з душі́. Искренно. Ой чорнявую з душі люблю, — на біляву залицяюся. сам душе́ю. Одинъ-одинешенекъ. Лежала собі сама душею. чого́ душа́ забажа́є. Чего бы ни захотѣлось, — все. по душі́ дзвони́ти. Звонить по мертвомъ. 2) Человѣкъ, душа. Забере з собою приятелів душ тридцять або й сорок, да й іде з ними в Київ бенкетувати. Йому треба над п'ятьма душми буть ураз, то тепер йому ніколи. Вони у дві душі робили. 3) Въ скрипкѣ: душка, подставка внутри, распорка. Здоров, скрипалю! — Здоров, чорте! — Ну, давай душу! — А скрипаль трісь об дуба скрипку, та й дав чортові душу з скрипки. 4) Мѣсто внизу горла спереди. Не застебнулась до шиї, мені й надуло в душу. 5) Опухоль на шеѣ. 6) — тата́рська. пт. Чайка. Ум. ду́шка, ду́шенька, ду́шечка, ду́шенятко, душеня́точко, души́ця. Кромѣ послѣдняґо слова, употребляются преимущественно какъ ласкательныя имена для любимыхъ, дорогихъ людей. Ой кріп та ромен та петрушечка.... кучерявий Іван, моя душечка.
Наддністря́нець, -нця, м. Житель Приднѣстровья.
Опороти, -рю, -риш, гл.
1) Распороть. Ішов коло тину, зачепився об тин і опоров свитину.
2) Ударить сильно. Чоловік як опоре його кийком.
Опука, -ки, ж. 1) Мячъ. кинутись, упасти опукою. Стремительно броситься, упасть. Онилка кинулась до мене опукою. Опукою з гори — аж вітром зашуміло — орел ушкварив на ягня. Впала опукою. 2) Выпуклая, выдающаяся часть, напр. у. бочки. 3) Взносъ въ цехъ съ сына цехового, вступившаго въ бракъ.
Підрізування, -ня, с. Дѣйствіе отъ глагола підрізувати.
Понажений, -а, -е. Привыкшій къ чему, разлакомившійся. Я горілки не п'ю, а на вино понижений.
Стружок, -жка, м. Ум. отъ струг.
Ужачки, -чок, мн. Раст. Iris Pseudo-Acorus L.
Шевство, -ва, с. Сапожное ремесло. Нема над шевство ремесла чеснішого.
