Закоха́ння, -ня, с. 1) Любовь. Не я, милий, осудила, судять же нас люде, що з нашого закохання нічого не буде. Хто не знає закохання, той не знає лиха. 2) Возлюбленный возлюбленная. А десь моє закохання до вечери сиділо. Вернися, любе закохання, перестань ся гнівати.
Засина́ти, -на́ю, -єш и засипа́ти, -па́ю, -єш, сов. в. засну́ти, -сну́, -неш, гл. 1) Засыпать, заснуть. Серед миру я лягаю, тихо засинаю. Ходила, блудила та й заснула, приїхав Гриць мій, — я й не чула. Заснули думи, серце спить.
Захрьожаты, захрюкаты, -каю, -ешъ, гл. Захрюкать.
Злісливо нар. Зло, сердито.
К пред. Къ. Съ дат. падежемъ обозначаетъ: а) указаніе мѣста или предмета, къ которому направляется дѣйствіе. Іде к лісу. Ну тебе к бісу! б) опредѣленіе времени, къ которому близится дѣйствіе. Сподівайся мене, серденятко моє, ой к перині Пречистім; як не буду я к первій Пречистій, сподівайся к Миколі. К Великодню сорочка хоч лихенька, аби біленька. Переходить въ нѣкоторыхъ случаяхъ в ґ. Если предыдущее оканчивается, а слѣдующее за к (ґ) слово начинается согласной, то слогъ принимаетъ предъ собою і: ідуть ік лісу; часто то-же бываетъ и для пополненія стиха. Вообще же к (ґ) употребляется не часто (вмѣсто него употребляется до) и преимущественно въ указанномъ опредѣленіи времени и въ бранныхъ выраженіяхъ. Іди к нечистій матері! Туди к лихій годині! и пр.
Куцбайка, -ки, ж. Байковая юбка, сшитая съ лифомъ, корсажемъ.
Підбрехнути, -ну́, -не́ш, гл. Одн. в. отъ підбріхувати.
Приморгувати, -гую, -єш, сов. в. приморгну́ти, -ну́, -не́ш, гл. Подмигивать, подмигнуть.
Тамувати, -му́ю, -єш, гл. 1) Останавливать, удерживать. Кровцю тамовали. Тиха вода греблю рве, а бистра тамує.
Усочок, -чка, м. Ум. отъ ус.