Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

квітка

Квітка, -ки, ж. 1) Цвѣтокъ. А без долі біле личко, — як квітка на полі: пече сонце, гойда вітер, рве всякий по волі. Шевч. 70. Процвітає в саду квітка... О, траво висока! Закрий її, сховай її від людського ока. К. Досв. Ой вирву я з рожі квітку та й пущу на воду: пливи, пливи, з рожі квітко, та й до мого роду. Н. п. 2) мн. Вѣнокъ изъ искусственныхъ цвѣтовъ, который носить дѣвушка, преимущественно просватанная. 3) Цвѣтной бантъ, пришиваемый къ шапкѣ на свадьбѣ жениху и боярам. Беруть шапки у бояр і пришивають квітки, співають так само, як і тоді, коли пришивають квітку молодому. Чуб. IV. 567. Пійду з села, — зараз оженюся: мені, дівко, та пригниють квітку, тебе, дівко, завертять в намітку. Мет. 15. Переносно: квітку пришити (кому́). Осмѣять кого острымъ словцомъ, мѣткимъ отвѣтомъ и пр. Се така, що кожному квітку пришиє. Эта каждаго осмѣетъ. (Уміла) квітку хоть кому пришити, хитро насміяться. Мкр. Н. 85. Обізветься який парубок, — він зараз і пришиє квітку: дівчатам регот, парубкові бором. О. 1861. VIII. 19. 4) Букетикъ изъ калины или цвѣтовъ, подносимый на крестинахъ повивальной бабкой гостямъ. КС. 1893. VII. 79. 5) Особый родъ вышивки на сорочкѣ. Залюбовск. Чуб. VII. 427. 6) у квітки́. О матеріи: съ рисункомъ въ видѣ цвѣтовъ. Жілетка шовкова в квітки. Св. Л, 174. Ум. квітонька, квіточка. По садочку йшла, квітойки рвала. Чуб. V. 6. Квітоньками гарненько рожа розцвіла. Сніп. У хаті в її — як у віночку, хліб випечений — як сонце, сама сидить — як квіточка. ЗОЮР. І. 145. Дівчинонька, як квіточка, з нею рай. Гліб.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 232.
Переглянути оригінал сторінки
Показати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "КВІТКА"
Сховати оригінал сторінки
Сховати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "КВІТКА"
Берулька, -ки, ж. = ягня. Вх. Пч. II. 6.
Заревти́, -ву́, -ве́ш, гл. 1) Заревѣть, издать ревъ. Лев заревів. Гліб. Арена звірем заревла. Шевч. 613. Ой заревло на порозі телятко. Чуб. V. 49. Пекельнеє свято по всій Україні сю ніч зареве. Шевч. 171. Море повстало і заревло. Мог. 91. Зашуміла вода й заревла. Левиц. Пов. 351. Заревла страшенна буря. Кв. II. 307. Заревли великі дзвони. Хата, 87. І знову ліри заревли. Шевч. 565. 2) Заревѣть, заплакать. Пройшла уже й Покрова, — заревла дівка як корова. Ном. № 492.
Кертовиння, -ня, с. соб. Холмики, поднятые кротомъ. Желех.
Позавчора нар. Третьяго дня. Ні! лучче я зав'яжуся хусткою попросту, як позавчора. Левиц. І. 196.
Полаятися, -лаюся, -єшся, гл. Побраниться. Полаялись за масляні вишкварки. Ном. № 3513.  
Получити, -чу, -чиш, гл. = улучити. Стрілець уміє... добре получити — вцілити звіря. Шух. І. 235.
Скликанець, -нця, м. Призывной колоколъ, небольшой колоколъ на колокольнѣ. Ум. скликанчик. Ось уже до божого дому скликанчик кличе. Г. Барв. 253. Перше бовкне у скликанчик, а далі в другий, потім у підстарший та в старший та й во всі разом. ЗОЮР. II. 285.
Стуга 1, -ги, ж. 1) Плетеная коробка изъ лозы, обмазанная глиной — для сохраненія зерна, муки. Розумна жона, як стуга пшона. Ном. № 1406. 2) Коробка изъ дуба. Виносе стужку з пирогами на місто. Лебед. у. Ум. стужка, стужечка. Узяли стужку з калачами. К. ЧР. 282.
Халеб, -ба, м. Названіе собаки въ загадкѣ. Іде попита коло плота, питається Халеба — чи є понура вдома. Ном. стр. 294, № 121.
Хрипавка, -ки, ж. Хрипота, осиплость. Вх. Зн. 77.
Словник української мови Грінченка / Словарь украинского языка Гринченко. Тлумачення слова / Значение слова КВІТКА.
Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі словника. Зареєструватися або Увійти.