Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка являє собою цінну лексикографічну пам'ятку. Цей двомовний — українсько-російський — словник (у своїй основі перекладного типу) має до 68 тисяч реєстрових слів і є першим в українській лексикографії великим зібранням лексичних фондів української мови з перекладом включених до нього слів на російську мову (значно рідше — з тлумаченням значення слова російською мовою) і здебільшого з відповідним українським ілюстративним текстом до кожного з поданих значень слова. В реєстрі словника представлена лексика як літературної мови XIX ст. і фольклору, так і більшості українських діалектів. Словник досить широко подає українську фразеологію, часто з поясненням її походження.

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка становить зведення праці багатьох кореспондентів журналу «Киевская старина», кваліфікований добір матеріалів з творів художньої літератури та численних фольклорних джерел з частковим використанням попередніх словників такого ж типу і з значним доповненням записами діалектного і фольклорного матеріалу, зробленими самим редактором Словника. У редакторській передмові Б.Д.Грінченко подає огляд попередніх лексикографічних праць на Україні і докладно висвітлює історію збирання, систематизації і редагування матеріалів цього Словника. Словнику Б.Д.Грінченка, як відомо, була присуджена Російською Академією наук друга премія М.І.Костомарова «за лучший малорусский словарь».

Академік О.О.Шахматов у своєму розгорненому відзиві для визначення названої премії, вказуючи на такі недоліки Словника, як нерівномірне опрацювання словникового матеріалу окремих українських говорів, недосить повне використання названих у Словнику джерел, неповне охоплення української літератури до 1870 р. (межа, визначена редакцією «Киевской старины»), відсутність систематичного використання попередніх словникових праць, окремі випадки недостатнього розмежування різних значень слова і омонімів, та на деякі інші дрібніші недоліки, — цілком законно відзначає широту і глибину охоплення Словником живої мови українського народу багатство поданого матеріалу з майже завжди точною його документацією, здебільшого точну передачу значень слів та різних їх відтінків.

Протягом 1924—1937 рр. вийшло з друку кілька українсько-російських словників обсягом від 8—10 до 15—25 тисяч слів з обмеженим ілюстративним матеріалом або й зовсім без нього. Ці словники стояли на дуже низькому науковому рівні і, не задовольняючи вимог суспільства, не мали успіху й швидко відійшли до архіву.

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка не може, звичайно, замінити згаданий нами више чотиритомний українсько-російський словник і задовольнити потреби громадськості, бо в ньому, вже хоч би з огляду на час його видання, відсутня велика кількість слів, які за останні п'ятдесят років, особливо в роки після Жовтневої революції, з'явилися і усталилися в нашій літературній мові, відбиваючи бурхливий розвиток суспільного життя у всіх його галузях. Крім того, Б.Д.Грінченко уникав науково-технічної термінології і слів, запозичених з інших мов, внаслідок чого ця лексика, крім досить широко поданої ботанічної і ткацької термінології та дуже незначної кількості інших науково-технічних термінів, представлена у Словнику недостатньо; так, ми не знаходимо у ньому багатьох уже на той час поширених в українській мові загальновживаних слів і таких, наприклад, термінів соціально-політичного характеру, як пролетаріат, буржуазія, клас, революція, соціалізм і под., а також інших слів іншомовного походження. Багато слів, вміщених до Словника за редакцією Б.Д.Грінченка, за п'ятдесят років розвитку і збагачення української мови змінили своє значення: або набули нових, чи, навпаки, втратили деякі з поданих у цьому Словнику значень. Цей Словник, зрозуміло, не може бути також надійним довідником щодо правописних норм сучасної української літературної мови. Усе це повинно бути певним застереженням для тих, хто буде користуватися даним перевиданням Словника української мови за редакцією Б.Д.Грінченка.

У 1927—1930 рр. була зроблена спроба здійснити «виправлене й доповнене» видання Словника Б.Д.Грінченка за редакцією С.Єфремова та А.Ніковського, в якому виявилися націоналістичні настанови цих редакторів. Словник «збагатився», наприклад, лише на букву а такими словами, як абстинент — воздержник, воздержный человек, абстинёнтка — воздержница, абстиненція — воздержание, асекураційний — страховой, асекурація — страхование, страховка, асекурувати — страховать, такими формами, як аквареля — акварель, —і все це з посиланням на націоналістичний словник того ж самого А.Ніковського. Відповідно були використані й інші джерела: так, цитатою з М.Черемшини було підкріплене чуже українській мові слово алярм — тривога, з Ол.Левицького — слово апарат, для якого «удосконалювачі» словника знайшли лише одне значення невідоме українській літературній мові: церковная утварь, облачение (Барзо веле... апаратів церковних, лихтарів і инших річей набрала). Такий самий характер мали ї «виправлення», зроблені в Словнику.

Редактори згаданого перевидання Словника Б.Д.Грінченка не завжди позначали свої виправлення і доповнення, зроблені часто відповідно до їх націоналістичних настанов. Природно, шо таке «перевидання» Словника української мови за редакцією Б.Д.Грінченка було справедливо засуджене громадськістю і припинене на букві н.

При перевиданні Словника, яке здійснюється тепер, прийнята наукова настанова, що ні «удосконалення» ні «осучаснення» його, як і всякої іншої історичної пам'ятки, не припустиме.

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка цінний як лексикографічна пам'ятка, як історичний документ, як широке зібрання матеріалів живої народної мови, поєднаних з даними літературних джерел і може бути дуже корисним у спеціальних лексичних дослідженнях. І саме з урахуванням цього значення даного Словника постало питання про його перевидання фотомеханічним способом.

Склад Словника української мови за редакцією Б.Д.Грінченка в багатьох моментах далекий від наших сучасних вимог до праці такого типу. Це, насамперед, стосується реєстру Словника. Тут є чимало брутальних і лайливих слів, а також слів, які відображають реакційну ідеологію або становлять неприпустимі образливі назви різних народів.

Друге, на що треба звернути увагу в цьому плані, — це ілюстративний матеріал. В ілюстраціях до того чи іншого слова знаходять своє відображення відзначені вище недоліки реєстру; крім того, поряд з величезним, типовим для цього Словника, матеріалом, що об'єктивно відображає різні сторони життя народу, його набуту віками глибоку мудрість, особливо у фразеології, є досить значна кількість тенденційно підібраних ілюстрацій, шо відбивають чужу, а, часом і ворожу нам ідеологію або становлять власне церковну проповідь.

Нарешті, цей Словник здебільшого не орієнтує того, хто ним користується, щодо сфери вживання того чи іншого слова, щодо приналежності його до літературної мови чи діалектів, хоч, правда, останнє часто можна встановити з позначення джерела ілюстрації.

З дрібніших недоліків треба відзначити окремі випадки пропуску безсумнівних російських відповідників до українських слів, зокрема подачі до української видової дієслівної пари лише однієї видової форми в російській частині, невідповідності посилань від одного слова до іншого тощо. При критичному використанні цього видання треба враховувати ідеологічні позиції Б.Д.Грінченка з проявом націоналістичних настанов.

При підготовці цього Словника до перевидання в ньому зроблено лише правки суто технічного порядку. Основні типи виправлюваних помилок: плутання українського и з російським ы і навпаки, пропуск розділових знаків у частині розробки слова (але не в ілюстраціях), перевернуті літери у курсиві (ирошу замість прошу, шобі замість тобі і под.) та деякі інші. Усі наявні у Словнику написання, типові для правопису кінця XIX — початку XX ст. залишаються, звичайно, без зміни, напр.: позначення пом'якшення кінцевого рвівтарь, вівчарь; закінчення и в родовому відмінку однини іменників жіночого роду на приголосний — безневинність, -ности, безперечність, -ности, відомість -мости: написання и на початку слова — инший, иноді, а також у префіксованих — переиначити, написання і замість и в словах типу вимірати, відмірати, відпірати, підбірати та ін. Зберігається також літера ґ (ґазда, ґеґекати, ґиґнути), якої немає в сучасному українському алфавіті.

У Словнику, що перевидається, випала частина матеріалу між словами захищатися і зацаринський. У згадуваному вже нами перевиданні С.Єфремова та А.Ніковського цей пропуск (4 сторінки) відтворюється ніби за рукописом Б.Д.Грінченка. В рукописі Словника, що зберігається в Києвіі в Державній публічній бібліотеці УРСР, саме ця частина матеріалів тепер відсутня. Беручи до уваги дуже вільне поводження названих редакторів з матеріалами Б.Д.Грінченка та підробки, до яких вони вдавалися, готуючи це видання, ми вважаємо за краще не поновлювати цього пропуску за таким непевним джерелом.

М.П.Бажан, О.І.Білецький, І.К.Білодід, Л.Л.Булаховський, В.С.Ільїн, М.Т.Рильський

Київ, 1958 р.

Ара́нда, -ди, ж. и пр. Cм. оранда и пр.
Вискиряти, -ря́ю, -єш, сов. в. вискирити, -рю, -риш, гл. = вискаляти, вискалити. Так зуби й вискиря. Грин. II. 93.
Дрібуши́ти Cм. дрібошити.
Звірно́ нар. Много хищныхъ звѣрей, преимущ. волковъ. Звірно у лісі цьому. Лебед. у. Колись було звірно, а тепер людно. Пирятин. у.
Злячи, -жу, -жеш, гл. = злягти. Желех.
Підстіжжя, -жя, с. Подстожье.
Поочищати, -щаємо, -єте, гл. Очистить (во множествѣ).
Попускатися, -каюся, -єшся, сов. в. попуститися, -щуся, -стишся, гл. Допускать, допустить себя до чего. Як свиня вкусить, або жінка попоб'є, то на страшний суд не встанеш, щоб ти не попускався. Г. Барв. 322.  
Угалля, -ля, с. соб. = вугалля. До кишені, — аж там онучка якась, а в юй угалля. Рудч. Ск. І. 75.
Човенце, -ця, с. Ум. отъ човно.  
А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я