Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

задирак
задирака
задиракуватий
задирати
задиратися
задирга
задиркуватий
задирливий
задирчастий
задих
задиханий
задихатися 1
задихатися 2
задихливий
задишливий
задівати
задіватися
заділитися
заділувати
задіти 2
задіяний
задки
задкувати
задля
задлятися
задмухати
заднити
задниця
задній
задніпров'я
задніпрянець
задніпрянський
заднянка
задобід
задобіддя
задобідній
задобре
задовбати
задовбувати
задовжатися
задовжитися
задовіл
задоволення
задовольнити
задовольняти
задоїти
задок
задосить
задощитися
задрати
задратувати
задриґати
задристати
задристатися
задріботіти
задріжати
задрімати
задріматися
задрімнути
задріпа
задріпанець
задріпаний
задріпанка
задріпати
задріпувати
задріпуватися
задробити
задрочитися
задруге
задрьопаний
задубити
задубіти
задублювати
задублюватися
задубти
задувати
задувка
задудніти
задум
задума
задуманий
задуманість
задумати
задумливий
задумувати
задумуватися
задумшливий
задунайський
задурити
задуркати
задурювати
задути
задутий
задутися
задуха
задушити
задушитися
задушний
задушник
задушниця
задуявка
задьор
задьорний
задякувати
заєдно
заєць зайця
заєчка
зажадати
зажаліти
зажалкувати
зажарити
зажарітися
зажартий
зажартість
зажартувати
зажати
зажахтіти
зажвакати
заждати
зажевріти
Багнитися, -ню́ся, -ни́шся, гл. Загрязняться, пачкаться.
Бізцем нар. = бігцем. Камен. у.
Вурчати, -чу, -чиш, гл. = мурчати. Кіт вурчить. Мнж. 145.
Грясти́, гряду́, -де́ш, гл. 1) Быстро и съ шумомъ бѣжать, ѣхать. Гряде четвернею коней. Волынск. г. 2) Заимствовано изъ церк.-слав. яз. Важно идти или ѣхать, шествовать, грясти. І гряде царська дружина до царя велично. К. Псал. 109.
Млачі́вка, -ки, ж. Жижа навозная. Вх. Уг. 252.
Невірниця, -ці, ж. Невѣрная женщина. Ой коні ж мої вороненькії, бодай ви поздихали: ой як я їздив до невірниці, чому не заржали? Гол. І. 262. Ум. невірничка.
Обпинатися, -на́юся, -єшся, сов. в. обіп'ястися, -пнуся, -нешся, гл. Покрываться, покрыться, опялиться. Обіп'явся рядном.
Плісонь (ж.?), Раст. Mucor mucedo. Вх. Пч. II. 33.
Посполитий, -а, -е. 1) Простой, простонародный. 2) Какъ существ.: крестьянинъ. Давай посполитий до скарбу і подачку од диму, давай і підводу, і греблі по шляхах гати, а козак, бач, нічого того й не знає. К. ЧР. 198.
Туронько, -ка, м. Ум. отъ турок.
Нас спонсорують: