Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

загнилий
загнилість
загнисти
загніватися
загніздитися
загніт
загнітити
загнітиця
загніток
загнічувати
загнічуватися
загноїти
загнуздати
загнуздувати
загнути
загнущатися
загова
заговіни
заговір
заговіти
заговорити
заговорювати
заговорюватися
загоготіти
загоджувати
загоді
загодовувати
загодя
загоїти
загойдати
загойдатися
загокливий
загокуватися
заголити
заголовний
заголовок
заголосити
заголубіти
заголювати
заголюватися
загомоніти
загонистий
загонити
загонючка
загорбатіти
загордитися
загорідка
загорілець
загорілий
загоріти
загорнути
загорода
загороджувати
загородище
загородка
загорожа
загорожувати
загортати
загортатися
загортина
загортка
загорьований
загорювати
загорянин
загоряти
загорятися
загосподарювати
загостити
загострити
загострювати
загострюватися
загостювати
загостюватися
заготувати
заготуритися
загоювати
загоюватися
заграбати
заграбувати
заграва
загравати
заграда
загракатися
заграничити
загранишний
заграти
загратися
загреба
загребелля
загребельний
загребти
загребущий
загремихтіти
загреміти
загривий
загризати
загризатися
загризкуватий
загризти
загримати
загримотіти
загрібати
загрібатися
загрібачка
загрібок
загрівати
загріватися
загрілий
загрімати I
загрімати II
загрімотіти
загріти
загріток
загромаджувати
загромаджуватися
загронитися
загрузати
загрузити
загрунтувати
загрути
Дові́дати, -ся. Cм. Довідувати, -ся.
Домча́тися, -чу́ся, -чи́шся, гл. Домчаться.
Настирати сов. в. насте́рти. Встрѣчено только въ безличной формѣ: насте́рло: припало, загорѣлось, приспичило, захотѣлось. Мнж. 186.
Окаювання, -ня, с. Замокъ связывающій два куска дерева. Мнж. 187.
Переквітувати, -ту́ю, -єш, гл. Отцвѣсть. Уже жито переквітувало. Н. Вол. у.
Погріхувати, -ху́ю, -єш, гл. Напрасно обвинить, заподозрить. Погріхували на його дурно, що він яблука покрав. Борз. у.
Применшати, -ша́ю, -єш, сов. в. применши́ти, -шу́, -ши́ш, гл. Уменьшать, уменьшить.
Присмиком нар. Порывисто. Віє вітер присмиком. Волч. у.
Слобідка, слобідочка, -ки, ж. Ум. отъ слобода.
Статок, -тку, м. 1) Имущество. Шух. І. 106. Св. Л. 277. Нехай отець і матуся мою пригоду козацьку знають, статки-маєтки збувають, великі скарби собірають, головоньку козацьку з тяжкої неволі визволяють. Лукаш. 2) Скотъ. Чуб. III. 230. Перелічив статок, — нема корови. Чуб. II. 230.
Нас спонсорують: