Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

луп!
лупа
лупа 2
лупавка
лупай
лупак
лупання
лупання 2
лупати 1
лупати 2
лупатий
лупатися
лупень
лупесати
лупесиння
лупеха
лупина
лупирь
лупити
лупитися
лупіж
лупій
лупійка
лупкавка
лупкати
лупління
лупнути
лупцювати
луск
луска
лускавка
лусканець
лускати
лускатися
лускач
лускирь
лускіт
лусковий
лускоріх
луснути
лусом
лусонути
лусочка
луста
лусь!
лут
лутець
лутина
лутка
лутовий
луток
луття
луцак
луципір
луча
лучай
лучатися
лучен
лучечок
лучик
лучина
лучити
лучитися
лучиця
лучка
лучковатий
луч-луч!
лучний
лучний 2
лучник
лучниця
лучня
лучок
луччати
лучче
луччий
лушник
лушниця
лушня
лушпа
лушпайка
лушпак
лушпанити
лушпелина
лушпина
лушпиння
лушпиночка
лущ
лущак
лущати
лущик
лущина
лущити
лущитися
лущиця
лущіння
львів
львівський
львовий
львов'янин
львов'янка
льнування
льнувати
льняний
льод
льодівка
льодниця
льодовий
льодовня
льодок
льокай
льолечка
льолька
льоля
льом
льон
льонець
льоник
льониченько
льонище
Безсилок, -лка, м. Безсильный человѣкъ. Г. Барв. 173. Тепер люде маленькі й безсилки. Г. Барв. 423. Безсилок і потужний слухав. К. ПС. 26.
Вартунок, -нку, м. = вартість. Желех.
Ди́бки I нар. = Дибка. Дали бабі рибки, стала баба дибки. Ном.
Поживання, -ня, с. 1) Житье. Нехай має в чужій землі добре поживання. Котл. МЧ. 426. Дуже бідно живуть. Я далекий їх родич і знаю їх бідне поживання. Котл. Н. П. 389. 2) Потребленіе. На, кажу, братіку мій! нехай тобі на добре поживання будуть (гроші). МВ. І. 31.
Попадиця, -ці, ж. Та, которая попалась? Молодице моя, попадице моя, попади ти мені, — буде добре тобі. Чуб. IV. 517.
Припхати, -ха́ю, -єш, гл. Притащить, принести.
Ріп'яник, -ка́, м. Коржъ изъ кукурузы и картофеля. Вх. Зн. 60.
Сажень, -жна, м. 1) Сажень. 2)косовий. Разстояніе между концемъ ноги и вытянутой вверхъ рукой. Щоб під ним і над ним земля горіла на косовий сажень. Ном. № 3795. 3) маховий. Разстояніе между распростертыми горизонтально руками. 4) плавати сажнями. Плавать, вытягивая руки.
Світувати, -ту́ю, -єш, гл. Ходить по свѣту. Чуб. III. 262.
Спілчливий, -а, -е. Склонный, способный къ дѣйствіямъ въ компаніи, хорошій товарищъ въ общемъ дѣлѣ. Іван чоловік спілчливий; як спілчливі люде, шо добре. а як той соб, а той цабе, то зле. Черк. у. (Лобод.).
Нас спонсорують: