Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

нещасливий
нещасливість
нещасливо
нещасний
нещасник
нещасниця
нещастя
нещирий
нещирість
нещиро
нещільно
не-що
неякийсь
неясний
неясно
нив
нива
нивний
нивонька
нивора
нив'я
нидіти
нижник
нижній
нижняк
низати
низенький
низенько
низина
низити
низійти
низка
низовець
низовий
низовина
низовка
низов'я
низота
низький
низько
низькоділ
низькоокий
низькорослий
низькостеблиця
низянин
ник!
никання
никати
никлий
никнути
никнути 2
николаєць
никони
нинечка
нинечки
нині
ниніка
нинішній
нинька
ниньки
нириця
нирка
нирнути
нирок
нирцем
ниряти
нити I
нити II
нититися
нитка
ниткоплут
нитота
ниточка
нить
нитяний
ницак
ницелоз
ниций
ницість
ниць I
ниць II
ницько
ницьма
ницювати
ничельниця
ничениця
нишкавка
нишкати
нишкнути
нишком
нишпорити
нишпорка
нищечком
нищий
нищити
нищитися
нищота
нищун
нищунство
ні
ніб
нів
нівець
нівечиння
нівечити
нівроку
нігде
нігде 2
нігди
нігич
ніготь
ніде 1
ніде 2
нідра
ніж 1
ніж 2
ніже-ні
ніженька
ніжи
ніжитися
Відпорювати, -рюю, -єш, сов. в. відпороти, -рю, -реш, гл. Отпарывать, отпороть.
Зробити, -блю́, -биш, гл. 1) Сдѣлать, произвести. Хата, 164. Зроби, милий, золоті удила, щоб я твого коня до води водила. Мет. 112. Гуси зробили великий крик. Грин. II. 239.своїм богом. По своему. Не куди й дів ті гроші, а купив дзвін; та вже й тим скривдив громаду, що зробив своїм богом. Св. Л. 287. 2) Повредить кому колдовствомъ. Чоловік з голоду сохне, а дурні брешуть, що це йому зроблено. 3)волю кому, чию. Исполнить чье желаніе. Ой чумаченьки, ой ви молоденькі, зробіть мою волю. Чуб. V. 1031. 4)ла́ску. Сдѣлать одолженіе. Велику ласку лині зроби, послухай. МВ. ІІ. 112. 5)собі смерть. Наложить на себя руки. Ах волю сими собі смерть зробити, як в багацтві з нелюбом жити. Чуб. V. 117.
Надо́бний, -а, -е. Прелестный, привлекательный, красивый. Ой на день добрий, Ясеню надобний, уже я не твоя. Чуб. V. 205.
Надпо́рювати, -рюю, -єш, сов. в. надпоро́ти, -рю́, -реш, гл. Распарывать, распороть часть.
Наспочиватися, -ваюся, -єшся, гл. Вдоволь отдохнуть.
Порубати, -ба́ю, -єш, гл. 1) Изрубить. ЗОЮР. І. 167. Хведора Безрідного, отамана курінного постріляли, порубали. АД. І. 248. 2) Изранить клыками (о дикихъ свиньяхъ). Неповалений на місті кнур кидається на дим і своїми здоровенними иклами порубав пластуна, як не вспів схибитись. О. 1862. II. 63.
Скобель, -бля, м. Пробой.
Страшенно нар. Ужасно, сильно.
Царівночка, -ки, ж. Ум. отъ царівна. АД. 145.
Шарафан, -ну м., шарафанка, -ки, ж. Юбка изъ выбойки. Гол. Од. 58.