Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

надколоти
надколупати
надколювати
надкоротити
надкорочувати
надкосити
надкошувати
надкраювати
надкусити
надкушувати
надламати
надламувати
надлетіти
надливати
надлинути
надлити
надлітати
надложити
надломити
надлубати
надлюдський
надляти
надменшити
надменшитися
надмір I
надмір II
надмірний
надміру
надміряти
надмолотити
надмолочувати
наднести
надносити
надо
надоба
надобитися
надобігти
надобіддя
надобний
надобно
надобок
надовбати
надовбатися
надовбень
надовбти
надовго
надовжниця
надогад
надогнути
надождати
надозолити
надоїти
надоколо
надокучати
надолобень
надолок
надолонка
надолончити
надолужати
надоптати
надошник
надоювати
надпалити
надпалювати
надпивати
надпилювати
надпити
надпізь
надпливати
надповзати
надполовинити
надполовинювати
надпороти
надпорювати
надприродній
надпустошити
надпустошувати
надрати
надривати
надриватися
надриґанчик
надриґатися
надрізати
надрізувати
надро
надробити
надрочити
надрочувати
надрубати
надрубувати
надрукувати
надрягнути
надряпати
надсада
надсаджувати
надсаджуватися
надсилати
надсипати
надсихати
надсідати
надсідатися
надсікати
надсісти
надскакувати
надсмикати
надсмикувати
надсмоктати
надсмоктувати
надсохнути
надсувати
надтекти
надтесати
надтинати
надтинник
надтихати
надтікати
надтісувати
надтічка
надто
надтока
Гайдуцький, -а, -е. Принадлежащій, свойственный гайдуку 1.
Гомі́нка, -ки, ж. Разговоръ. Один парубок хотів погомоніть з дівчиною.... почав так: «Чи ваші кури несуться?» — Несуться. — «І наша одна сіра несеться». Тілько й гомінки було. Грин. І. 230.
Инкуди нар. Куда нибудь. Поїхали ми не инкуди, а у саму університетську церкву. Морд. Оп. 70.
Короваїв, -а, -е. Принадлежащій короваю. Короваєве тісто не замісилося вмісто. Н. п.
Мося́жний, -а, -е. Изъ желтой мѣди. Шух. І. 285.
Півка, -ки, ж. (= пілка) = пелена. За ним, за ним дівчиниця несе дитя в півці. Гол. II. 429.
Поназначати, -ча́ю, -єш, гл. Отмѣтить, намѣтить, обозначить (во множествѣ).
Скорувати, -ру́ю, -єш, гл.дерево. Снимать съ дерева кору. Вх. Лем. 166.
Тирло, -ла, с. 1) Мѣсто отдохновенія скота у водопоя въ обѣденное время. Кобел. у., Радом. у. Чуб. VII. 577. О. 1862. V. Кух. 39. Сонечко геть підніметься, і отара сама стане рушать з тирла. О. 1862. V. Кух. 32. 2) Логовище, притонъ звѣря. Оттут саме вовче тирло. Уман. у. 3) Также ти́рво. Мѣсто, гдѣ птица токуетъ, токъ. Шух. І. 23. Вообще мѣсто, гдѣ птицы собираются для отдыха, на ночь. Сим. 20. Журавлі десь курлюкають на тирлах. Сим. 204. 4) = терло 1. Шух. І. 225.
Чим Творит. пад. отъ що. (Cм.).
Нас спонсорують: