Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

визолотити
визолочувати
визубень
визублювати
визублюватися
визути
виїдати
виїдок
виїзд
виїзджати
виїздити 1
виїздити 2
виїсти
виїститися
виїхати
вийгравати
виймати
вийматися
вийна
вийти
викавзувати
виказ
виказати
виказитися
виказувати
викакати
викакатися
виканючити
викапаний
викарати
викарбувати
викати
викачалкувати
викачати
викачувати
викачуватися
викашлювати
викашлюватися
виквиляти
викидати 1
викидати 2
викидатися
викидний
викинути
википати
викисати
викичувати
викишкати
викінчити
викінчувати
виклад
викладаний
викладання
викладати
викладний
викладування
викладувати
викладчастий
викладчатий
викласти
виклеїти
виклесуватися
виклеювати
виклик
викликання
викликати 1
викликати 2
виклисувати
викличка
виклопотати
викльовувати
виклюнути
викобзати
виков
виковерзувати
виковзати
виковтати
виковувати
виковуватися
виколоти
виколупати
виколупувати
виколювати
виколядувати
викомпонувати
виконавець
виконання
виконати I
виконати II
виконувати
виконуватися
викопати
викопирсати
викопирсувати
викопувати
викопуватися
викоренити
викорінювати
викорінюватися
викоріняти
викормити
викорпати
викорпувати
викорчовувати
викорчувати
викос
викосити
викот
викотити
викохати
викохувати
викохуватися
викоцабнутися
викочувати
викочуватися
викошувати
викпити
викравка
викрадати
викрадатися
Грібну́ти, -бну́, -не́ш, гл. Гребнуть. Такого багато сього году жаб: що грібниш з землі картоплю, то й жаба. Харьк. у.
Злупок, -пка, м. 1) Отрубокъ дерева, изъ котораго выдѣлывается курительная трубка. Вас. 148. 2) У гребенщиковъ: пористая масса подъ периферіей рога. Вас. 163.
Кораблевий, -а, -е. Корабельный. Попереду на морі видно тілько верх щогли кораблевої. Ком. І.
Лавр, -ра, м. Лавръ, Laurus nobilis (дерево). Желех.
Наздоганя́ти, -ня́ю, -єш, сов. в. наздогна́ти, -жену́, -не́ш, гл. Догонять, догнать, настигать, настигнуть. Біг, бач, дак не випередить і не наздожене. Рудч. Ск. II. 186.
Напотроши́ти, -шу́, -ши́ш, гл. Напотрошить.
Політок, -тка, м. Годовой кругъ древесины. Вх. Зн. 52.
Порубати, -ба́ю, -єш, гл. 1) Изрубить. ЗОЮР. І. 167. Хведора Безрідного, отамана курінного постріляли, порубали. АД. І. 248. 2) Изранить клыками (о дикихъ свиньяхъ). Неповалений на місті кнур кидається на дим і своїми здоровенними иклами порубав пластуна, як не вспів схибитись. О. 1862. II. 63.
Смутен, -тна, -не = смутний.
Урядницький, -а, -е. Чиновничій. Шейк.
Нас спонсорують: