Закови́зти, -зну, -неш, гл. 1) Застыть, окоченѣть. Такий п'яний, що де упав, там і заковиз. Так, як його корчило, бідного хлопця, перед смертю, — так вїн і заковиз. 2) Залечь, запасть. Кохання мабуть йому далеко у серці заковизло.
Колодач, -ча, м. Большой ножъ. Ножъ, носимый въ ножнахъ на поясѣ. Ум. колодачик.
Підхопити, -ся. Cм. підхоплювати, -ся.
Побирати, -ра́ю, -єш, гл. Брать. сум нас побирав. Насъ охватывала печаль.
Понамацувати, -цую, -єш, гл. Нащупать (во множествѣ). Він хоч і сліпий, а не дуже з чим сховаєшся. Як почне манати, то скрізь усе понамацує, де що лежить.
Привикатися, -каюся, -єшся, сов. в. приви́кнутися, -нуся, -нешся, гл. = привикати, привикнути. З ким любилась, — розлучилась, мушу забуваться; з ким не зналась, — повінчалась, мушу привикаться.
Старозавітний, -а, -е. , — ній, -я, -є. Ветхозавѣтный.
Тиркатий, -а, -е. = тиркавий. Як удруге попадешся, — пропаде чуприна, — зроблю з тебе тиркатого півня.
Чумарка, -ки, ж. = чемерка. Натру.... полою суконної чумарки. Ком. II. 58. Ум. чумарочка. Ходив же я в чумарочці, тепер в сірячині.
Шпилик, -ка, м. Ум. отъ шпиль.
