Виковувати, -вую, -єш, сов. в. викувати, -кую, -єш, гл. Выковывать, выковать. З того заліза він викував плуга. Чого Бог не дасть, того і коваль не викує. 2) Кричать, прокричать (о кукушкѣ). Що викувала вже зозуля, — проживай, а більше — шкода у що й бажаєш.
Гаркавець, -вця, м. Картавый человѣкъ.
Кукобити, -блю, -биш, гл.
1) Устраивать, заботливо собирать въ одно мѣсто.
2) — кого́. Заботиться о комъ, объ его одеждѣ, пищѣ, удобствахъ. Зовсім знемігся на силах; не мав снаги й себе самого кукобити.
Ломи́на, -ни, ж. Валежникъ? (Cм. лом 2). Ступлю я на ломину.
Повиманювати, -нюю, -єш, гл. Выманить (во множ.). Хоч не давай дітям нічого, бо сусідські все повиманюють та повидурюють.
Повисівати, -ва́ю, -єш, гл. Израсходовать на сѣяніе. — Чи нема в тебе якого насіння з квіток? — І чом же ти вчора не сказала? Сьогодні все вже повисівала.
Пороззувати, -ва́ю, -єш, гл. = порозбувати.
Сой мѣст. = собі. Юж єм сой подумала, же не буду жаловала.
Страпатий, -а, -е. 1) Растрепанный. Волосє страпате.
2) Отрепанный. Краватка така вже страпата, що чи й надінете.
Частка, -ки, ж.
1) = частина.
2) Частица Св. Даровь.
