Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

воркотя
воркувати
воркун
воробень
воробець
воробиця
воробня
воробок
воробчиха
вороб'я
вороб'ячка
ворог
ворогування
ворогувати
ворож
ворожбит
ворожбитенко
ворожбитівна
ворожбитка
ворожбитство
ворожечка
ворожий
ворожиль
ворожиля
ворожити
ворожіння
ворожка
ворожнета
ворожнеча
вороза
ворозький
ворок
ворон
ворон 2
ворона
вороненький
вороненя
воронець
вороний
воронка
вороння
воронняччя
вороньок
вороня
вороняка
воронячий
воропай
ворота
воротарь
воротати
воротило
воротник
воротниця
воротній
вороття
ворох
ворохібини
ворохібник
ворохібництво
ворохібня
ворохобити
ворочання
ворочати
ворочатися
ворочок
ворситися
ворухливий
ворухнути
ворухнутися
ворушило
ворушити
ворушитися
ворушливий
ворушня
ворчати
вор'я
восени
восет
восика
воскобійник
воскобійниця
воскобійня
воскобоїна
воскобоїни
восковий
воскрес
воскресати
воскресення
воскресити
воскреснути
воскрешати
воскувати
воспитати
воспитатися
в-останнє
восьмака
восьмерик
восьмерня
восьмеро
восьмерувати
восьмий
восьмуха
вохкий
вохкість
вохко
вохра
вочі
вочко
вош
воша
вошивий
вошковий
вошкопруд
вошкопрудка
вошопруд
вошопрудка
воща
вощаний
вощечок
вощина
Голити, -лю, -лиш, гл. 1) Брить. Багатого і серп голить, а убогого і бритва не хоче. Ном. № 1600. 2) лоб голити. Брать въ солдаты. Прийшов указ лоби голить. Шевч. 591. Употребляется въ этомъ значеніи и только глаголъ съ дополненіемъ: в москалі. Прошу собі волі — не дає і в москалі проклята не голить. Шевч. 417.
Дровни́к, -ка, м. Дровянной сарай.
Зідра́ти, здеру, -ре́ш, гл. = здерти.
Обтесати, -ся. Cм. обтісувати, -ся.
Перемовочка, -ки, ж. Ум. отъ перемова.
Поприлазити, -зимо, -зите, гл. Прилѣзть, приползти (о многихъ).
Родич, -ча, м. 1) Родственникъ. МВ. І. 14. Чуб. V. 1156. Мет. 252. Багато родичів, та нігде пообідать. Ном. № 9338. Вони йому родичі: дідового сусіда молотники — совсѣмъ не родственники. Ном. № 9350. 2) Родитель. Мали родичі сина. Гн. II. 67.
Розворовувати, -вую, -єш, сов. в. розворува́ти, -ру́ю, -єш, гл. = розворювати, розворити.
Храп 1, -па, м. 1) Претензія, злоба. Каже, же на нього атаман має храп. Гн. II. 170. Я мав на нього храпа. Ольгопол. у. 2) = бовт 1. Вх. Пч. II. 26. 3) мн. храпи. Переносица у животныхъ. Сим. 219. Пан був на коні, а цей истиком коня по храпах. ЕЗ. V. 31.
Цілоденний, -а, -е. Продолжающійся цѣлый день. Желех.
Нас спонсорують: