Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

відщіпати
відщіпатися
відьма
відьмак
відьмин
відьмити
відьмище
відьмувати
відьомство
відьомський
відьоха
відюга
від'язувати
віжений
віжечки
віжки
віз
візник
візника
візниця
візниченько
візничий
візок
вій
вій 2
війїна
війка
віймити
війна
війнути
війок
військо
військовий
війт
війтенко
війтиха
війтів
війтівна
війтівство
війтівщина
війтувати
війце
війя
вік
віківщина
вікнастий
вікнина
вікно
вікновина
вікняр
віко
віковий
віковічний
вікодавній
віконечко
віконний
віконниця
віконня
віконце
вікопам'ятний
вікопомний
вікопомність
вікувати
віл
віленко
вільга
вільгий
вільгість
вільго
вільгота
вільготний
вільготно
вільний
вільність
вільно
вільха
вільховий
вільце
вільшина
вільшка
він
вінець
віник
віничок
віниччя
вінкель
вінкобрани
вінкоплетини
віно
вінок
вінувати
вінути
вінця
вінчальна матка
вінчальний батько
вінчанка
вінчання
вінчати
вінчатися
вінчик
віншування
віншувати
віпса
вір
віра
вірвант
вірган
вірити
вірли
вірля
вірмен
вірменка
вірменський
вірне
вірненький
вірненько
вірнесенький
вірнесенько
вірний
вірник
Гу́ля, -лі, ж. 1) Дѣтск. голубь. О. 1861. ѴІІІ. 8. Чаще во мн. ч. Прилетіли гулі та й сіли на люлі; а ви, гулі, не гудіть.... ХС. II. 195. 2) = Сич. Вх. Лем. 406. 3) = Ґуля.
Здійми́тися, -му́ся, -мешся, гл. = здійнятися.
Карбованець, -нця, м. Рубль — первоначально серебряный, затѣмъ всякій. Далебі дав би карбованця, як би не пропив учора. Шевч. Ум. карбованчик. Ми щоразу де карбованчика заробимо або позичимо, то й обішлемо. Г. Барв. 499. Пехай протрусить батькови карбованчики. Кв. II. 139.
Луца́к, -ка, луцан, -на, м. Толстолицый человѣкъ. Александров. у. Ув. луцаняга. Мнж. 184. Лежить на лаві такий здоровенний луцаняга. Мнж. 130.
Помножати, -жа́ю, -єш, сов. в. помно́жити, -жу, -жиш, гл. Умножать, умножить.
Понастроювати, етро́юю, -єш, гл. Настроить (во множествѣ).
Поперекрикувати, -кую, -єш, гл. Тоже, что и перекричати, но многихъ.
Свят, -а, -е. *) Для этого слова и его производныхъ принято въ литературѣ правописаніе безъ апострофа, — такъ и выговариваетъ эти слона украинская интеллигенція; но народное произношеніе отличается отъ этого выговора. Народъ выговариваетъ и святий, и сьватий, и светий, и сятий. Вопросъ этотъ не изслѣдованъ въ достаточной мѣрѣ, собраны лишь нѣкоторые матеріалы къ нему (Cм., напр.: Житецкій, Очеркъ звук. ист. млр. нар., 250; — Науменко, Обзоръ фонет. особ. млр. рѣчи, 43; — Михальчукъ въ «Трудахъ» Чуб. VII, 482; — Верхратський, Про говор галиц. лемків, 62, 63. — Гринченко, Отзывъ о соч. А. Н. Малинки, 61 — 62). Мы удерживаемъ здѣсь правописаніе безъ апострофа, не считая въ то-же время этотъ вопросъ окончательно рѣшеннымъ. 1) = святий. Як дух свят. Ном. № 6779. 2)день. Праздничный день. Покупляв їй да Яковко про свят-день сережки. Чуб. III. 131. 3)вечір. Канунъ Рождества.
Хрусь! меж. Выражаетъ звукъ хрустѣнія, треска, удара. Він так ріже, так ріже, коли це хрусь — аж ножик і вломивсь. Кобел. у. Чує: хрусь-хрусь під ногами то пісок, то паліччє. Г. Барв. 519. Прямо москаля в лоб хрусь! Грин. II. 207.
Шанувати, -ну́ю, -єш, гл. 1) Чтить, почитать, уважать, оказывать уваженіе. Шануй батька та Бога — буде тобі всюди дорога. Ном. № 9353. Хто шанується, — і люде того шанувать будуть. Ном. № 4429. 2) Беречь, сохранять. Шануй одежу в дворі, вона тебе в людях. Ном. № 11128. 3) Принимать, чествовать, угощать. Ти гостя повинен добре шанувати, а в тебе й борщ не гарячий. О. 1862. І. 29. Де будуть шанувать, там будемо ночувать. Ном. Шанує сусідські діти варениками. Г. Барв. 350. Наливають молодій кварту горілки, ідуть молодого шанувать у другу хату. Грин. III. 426. 4) шанувавши слухи ваші. Извините за выраженіе, съ позволенія сказать. Ном. № 13040. Та се не чоловік, а так, шанувавши слухи ваші, смердюче стерво. Подобное же значеніе: шануючи бога та й вас, яко ґречних. Фр. Пр. 88; шаную (кому) го́нор. Гн. І. 129.